Роман про людське призначення

Матеріал з Вікіцитат


Роман про людське призначення — третій роман Емми Андієвської написаний з 1970 по 1980 рр. і виданий в 1982 році. 1984 року авторка одержала за цей роман літературну премію Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів.

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Цитати[ред.]

Б[ред.]

  • … бо коли вмирає людина, гасне зірка, а коли до ноги вирубують будь-який народ (не мій народ? — помиляєшся, — твій! — кожний народ, який вирубують, — твій!) за мовчазною згодою інших, удатніших (ох, ці українці, чого ж їх не вирубувати, цих «рабів німих»? їх вимордовують мільйонами, а вони навіть кричати не вміють, як інші пискатіші! Чи інші — просто не чують: не в той бік вуха? вітер не той? а чутність — не тільки маршова, а й сфер, — завжди на боці сильного?), а коли до ноги вирубають будь-який народ (а його ж вирубують, Господи, як же його вирубують!), загниває душа всесвіту й розлітаються на друзки сонячні системи, а тоді на порозі Судний лень, і знову до нуля повертаються всі галактики…
    • Там само. — С. 35.

В[ред.]

  • …від кожної зайвої речі в помешканні заводиться лукавий, перетворюючи гостинну людину на скнару і відлюдка…
    • Там само. — С. 17.
  • … в Тадзьовому серці Київ ані трохи не поступався жодному вічному містові в світі — Київ витримав, а невідомо, чи Рим витримав би, якби в ньому триста років просиділи старші браточки…
    • Там само. — С. 85.

З[ред.]

  • Заздрість — це просто дірка в душі, і хоч би й скільки простягав людині, вражені заздрістю живих цілющих хлібів, вони незмінно обертатимуться на камінь, бо ніщо на світі не спроможне загатити прірву, розпанахану заздрістю.
    • Там само. — С. 258.
  • зло не терпить, коли з нього зривають личину, розпізнавши, чим воно є насправді, і намагається ліквідувати надто прозорливих свідків…
    • Там само. — С. 33.
  • … зрештою, може, й справді людина ніколи не бачить найсуттєвішого в іншій, орієнтуючися на випадкові, ніби характерні, а в дійсності поверхові, захисні ознаки, які тільки затемнюють і утруднюють розуміння іншої істоти?
    • Там само. — С. 38.

К[ред.]

  • … кожна людина має право на свій унутрішній — нехай і який мікроскопічний — безлюдний острів…
    • Там само. — С. 23.

Л[ред.]

  • Людина до самої смерти має право вибору, що здатне переінакшувати перебіг світових подій, хоча цим правом рідко хто користується…
    • Там само. — С. 188.
  • … людина на те вставлена у випадкові чарупки нації, кольору шкіри, успадкованих домовностей, уроєнь, жорстокости й глупоти, аби вона прийшла до себе, а цим самим до основи буття, крізь грудку болота, крізь найпроминальніше, крізь мотлох і непотріб, бо найвище лежить не лише поруч, а здебільшого в самому найницішому, найупослідженішому, і, щоб його розгледіти й засвітитися душею, треба нахилитися, не боячися закалятися, і тоді саме небо відкриється всередині, розсунувши в улещатованому мозку муровані, а насправді не стійкіші від мильної плівки перегородки…
    • Там само. — С. 89-90.

Н[ред.]

  • Надмір горя робить людину черствою, злою, зашарпаною й безжалісною, — раб, над яким свище батіг, не виплекає в собі шляхетства, для добра треба бодай малого просвітку, а надмір достатків — порожньою, байдужою до всього на світі або пихатою й гістеричною і — теж лютою і жорстокою.
    • Там само. — С. 21.
  • …не виключене, що саме в цьому стремлінні: головою крізь мури до недосяжного — і міститься людське призначення, хоча людина того й не знає, а часто й не хоче знати, покладаючися з лінощів на випадок або, коли вже дійсно повна безвихідь, на провидіння…
    • Там само. — С. 13.

П[ред.]

  • … почуття влади над іншою людиною неминуче тягне за собою ерозію душі того, хто цієї влади засмакував, навіть якщо ця влада не виходить за межі родинного кола…
    • Там само. — С. 101.

С[ред.]

  • … серед українців переважають травоїди, а для самостійної держави, оточеної з усіх боків старшобратніми (найрізноманітніших відтінків із спільними чорносотенними нутрощами) залізобетонними щелепами, що затялися всіх українців перемолоти на росіян, треба більше м'ясожерів і сталевих ліктів, а не травоїдних просторікувань про любов до ближнього …
    • Там само. — С. 46.
  • … сила, що рухає світом, безлика, …, вона, ця сила, лише на вихідних пунктах, якими вона проламується в людське життя, обертається на добро чи зло…
    • Там само. — С. 109.

Т[ред.]

  • Той, хто за остаточне, завжди програє.
    • Андієвська Е. Роман про людське призначення. — К.: «Орій» при УКСП «Кобза» 1992. — С. 9.
  • Той, хто рветься знати наперед свою долю, втрачає силу на неї вирішально впливати, про що, звісно, мало хто здогадується.
    • Там само. — С. 271.

У[ред.]

  • Усі геркулеси на словах виявляють надмірну чутливість, бо ж безкарно товктися у чужій душі значно легше, ніж зносити мікроскопічну подряпину на своїй.
    • Там само. — С. 25.

Ч[ред.]

  • … червоні царі видушують весь український народ (б'ють та ще й плакати не дають), який попри тристалітнє перебування під братньою різалкою-чоботиськом не хоче перетворитися на росіян…
    • Там само. — С. 19.
  • … чоловікові вистачає й звичайнісінького таланту, аби за відповідної наполегливости стати генієм, а жінці навіть за нібито поступового двадцятого століття треба народитися генієм, аби здобутися на сякий-такий талант, а тоді й розблязкують, ніби забракло здібностей…
    • Там само. — С. 105.


Джерела[ред.]

  • Емма Андієвська. Роман про людське призначення. Мюнхен: Сучасність. 1982. 454 стор. (Біблотека прологу і сучасності, 151)