Рубчак Богдан

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рубчак Богдан
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Рубча́к Богда́н (6 березня 1935 р., Калуш — 23 вересня 2018, Нью-Джерсі) — український поет, письменник, літературознавець, есеїст.

Цитати[ред.]

  • Віршам і снам не вір:
    травур, та рев, та вир.
    З варив розрив-трави
    скроплений кожен вірш[1].
(«Розрив-трава», зі збірки «Дівчині без країни»)
  • Заблукався в коханім обличчі,
    як в дивнім краю:
    в краєвиді його таємничім
    себе шукаю.
(«Пісня для Мар'яни»)
  • За те, що землю взяв за небосхил,
    земля забрала завеликі мита:
    єдина справжність міту вже закрита,
    і уявити літ немає сил[1].
(«Зрада ангела, зі збірки «Промениста зрада»)
  • Камінь не має вікон,
    він не має очей.
    Нашим безкровним віком
    тиша його тече[1].
(««Камінь», зі збірки «Особиста Кліо»»)
  • Лиш спогад знає про ірис,
    в листах лиш ростимуть зела:
    дерева чорні та сірі,
    як влови, згадують зелень.
(«Глухої осені»)
  • Не млієш вітром поміж кипарисами:
    жорстоко
    ти риєшся в розтятому житті,
    і часто тхне від жовтих пальців смертю.
    Ти часом мушля, і шепоче час в тобі,
    і ти рука,
    яка прощає все, що дороге[1].
(«Поетові», зі збірки «Камінний сад»)
  • Не перша з книг чи остання
    не мудрість сухого історика –
    відповість на всі ці питання
    череп старого Йорика[2].
(«До Гамлета»)
  • Трудно грудень
    холоднорукий
    віддає мені спогади
    погоди
    очей твоїх
    і брів
    і грудей.
(«Нарікання на грудень»)
  • Шукати лиш суть, лиш голе буття шукати — суть буття. Відчувати простір: літ чорних птахів далеко, відчувати час: чіткі рисунки в чорних печерах і абсолютним вітром розуміти свій день, поете.
(«Аrs роеtіса»)

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg