гарна жінко, у тобі я знаходжу вогкий туман червоних чарів, що сідає трепетними барвами нетлі на розбурханих заглибинах тіла, творить гаптований гін із пересяклих потом пестощів, сковзується вогкою ласкою по нагих схилах ніг і випаровує миром ритму на задиханих зітханнях розшарпаної бурі
[...] Ласкава жінко, ти захватом розкоханого квіту упокорюєш мене після скошених покосів палаючого гніву і рікою повільних персів розриваєш береги моїх грудей; ти зрошуєш стовбур мого білого тіла розлиплими судорогами пливучої течії і тягнеш на дивне дно любовної данини, де немає дня, немає ночі, тільки пливуче пасмо часу і розлоге коливання лібідо[1].
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
