Кожен є творцем власного життя. Вибір є і там, де немає жодного вибору. Кожна людина, коли хоче чогось усім своїм єством, вона цього обов'язково досягне. Справжня воля викристалізовує навколо себе події. Навіть мачина може змінити. Провидіння не любить ледачих…
Емма Андієвська. За ред. М. Маричевського. — К.: Ред. журналу «Образотворче мистецтво», 2000.
Мені здається, що на цей світ людина приходить велетом, а тоді — маліє, лише дехто уникає цієї долі, не давши себе залякати «обставинами». Людина завжди сама вибирає себе, хоч їй часом і здається, ніби це роблять за неї «обставини». А що людина вибрала, тим вона й стає. Ступінь самореалізації залежить від того, скільки людина вкладає зусиль і волі в те, що вона хоче здійснити. Бо хто повністю вкладає себе в щось, не розмірковуючи, чи це оплатиться, чи ні, на того боці й Провидіння. Провидіння не любить ні ледачих, ні літеплих.
«Провидіння не любить ледачих…» Розмова з Еммою Андієвською // Людмила Таран. Гороскоп на вчора і на завтра. — К.: Рада, 1995.
Я вірю в силу духу. Перед «бацилою» духу нема перепон. І тільки вона обертає граніт на розквітлий сад. Україна нічого на має? Для мене найкраща спонука починати з нуля.
«Провидіння не любить ледачих.» Розмова з Еммою Андієвською // Людмила Таран. Гороскоп на вчора і на завтра. — К.: Рада, 1995. — С. 112.
Я — Емма Андієвська, яка охоче дала б вирвати з грудей серце, аби Україна по-справжньому існувала. І все, що я творю, — для України, для її людей…
Логіка авторської позиції: інтерв'ю з Еммою Андієвською // Зимомря І. М. Поліфонізм прози Емми Андієвської. Монографія / Кіровоградський держ. пед. університет ім. В. К. Винниченка, Дрогобицький держ. пед. університет ім. І. Я. Франка. — .дрогобич: Коло, 2004. — С. 118.
Я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, я в ній живу — інакше би я пішла в інші культури, як багато хто з-поміж дуже талановитих людей.
Як проти вітру, проти його волі Шпаки ішли, їх крила — світлові роки, З глибин, що розкривалися, як овоч. Шукали: хто дає веління? Він лежав У краплі вічности В рожевій протоплазмі. Часом тим, що його шукали, Він з’являвся Крізь злами всесвіту кори Сипучим громом крізь медузні фільтри[1]. — «Ґрунти Всесвіту, де Творець». Зі збірки «Народження ідола» (1958)
Джерелом її образності можна вважати східну філософію і містику, що яскраво помітно в її фантастичній «Джалапіті». Це також помітно на всіх її полотнах. Вона зображує буття не таким, до якого ми звикли, а плинним, наче магма, м’яким, піддатливим до трансформацій. У такому бутті немає поділу на матерію і дух, чоловіче й жіноче, високе і низьке. А своєю ідеєю «круглого часу» (неподільного, нелінійного) вона перегукується з індіанською міфологією. Андієвська також грає з містифікаціями. Вона навіть вигадала двох східних (орієнтальних) поетів, від імені яких начебто написала цілу збірку віршів[2]. — «Поза каноном, більша за канон», 31.12.2021
Емма і не є емігранткою, навпаки — вона запросто може зарахувати до еміграції оточуючий її соціум з усіма аборигенами включно, натомість залишаючи для себе своє власне, нікому не належне місце, що вислизає з-поза митних обмежень об‘єднаної Європи. Емма — громадянка Всесвіту, і Всесвіт цей, без сумніву, український, тому, спостерігаючи за нею, перш за все бачиш це перманентне, навіть на побутовому рівні, облаштування свого персонального часу і простору, в який важко проникнути і з якого ще важче вислизнути. Останнє, зрештою, і не потрібне.
Її творчість настільки оригінальна, що, по суті, є зразково неканонічною. Це втілення свободи творчості, котра відчуває межі канонів, знає їх, грається ними, намагається їх перебороти і водночас утримує їх. Ще одна важлива риса Андієвської, як мисткині, – її модерність і транскультурність. Попри те, що вона органічно пов’язана з Україною, її твори несуть у собі транснаціональну ідентичність, бо легко асоціюються і з українським наївом, і з мистецтвом Південної Америки чи Японії[2]. — «Поза каноном, більша за канон», 31.12.2021
— Тамара Гундорова
Поезія Андієвської для української мови є креативною. А тому я б не обмежував її поезію до «передавання станів душі», «відзеркалення… реальності» — причому байдуже, як сама авторка інтерпретує свої тексти, її поезії живуть поза нею з того часу, як вона завершила твір… щось її вирізнює з довгого шерегу поетичних текстів. Щонайперше це не вибрик, а її органіка. Ламаючи логіку сущого, вона, власне, й пробує з нього вирватись.
Поезія Емми Андієвської не має нічого спільного із тим, що широкий загал вважає «поезією»: її вірші позбавлені публіцистичності, моралізаторства, школярської дидактики; вона не їздить і не виступає із рок-гуртами, не фотографує свої книги із ногами чи кавою і не розміщує ці фота в мережі Instagram. Іншими словами, поезія Емми Андієвської — це чисте мистецтво[1].
…Поезія Емми Андієвської теж доволі незвична для читача, вихованого на класичній літературі: якщо поетичною стихією Павла Тичини є музика, то для Андієвської це малярство – віршами вона «малює». Її формальні експерименти з поезією, нові синтаксичні конструкції, семантичні розриви, загалом, урбаністика її поезії близькі поетам Нью-Йоркської групи (Юрій Тарнавський, Богдан Бойчук, Патриція Килина й інші), хоча сама Андієвська заперечує свою належність до цієї групи[2]. — «Поза каноном, більша за канон», 31.12.2021
— Тамара Гундорова
Справа в тому, що, нзважаючи на свій порівняно молодий вік, вона — геніяльна. Незаперечно геніяльна, і то у рідко високій мірі.
Райс Е. Поезія Емми Андієвської // Сучасність № 2926. — 1963. — С. 43.
Творчість поета од Бога неможливо осягнути одразу і цілком, то є процес постійного відкриття й відчування народжуваного ним слова. Надто творчість такого складного поета, яким є Емма Андієвська, котра пропонує читачеві прийняти правила її поетичної «гри»: спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитись довкола себе за своєрідними «законами» її світобачення, яке, синтезуючи українську фольклорну магію та західний модернізм, робить прорив у виміри фантастичні. Естетичним підґрунтям її творчості є сюрреалізм, несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери, до її уяви, абстрактні образи конкретизуються, часто набирають барокових форм, вони синтетичне ускладнені, алогічні. Поетеса вдається до цих засобів, щоб якомога повніше відтворити дійсність, якомога більше вражень «втиснути» в слово, «видобути» з цього більший пучок асоціативних «іскр».
Український письменник і літературознавець Богдан Рубчак якось назвав твори Емми Андієвської феноменом «нового гуманізму». Дійсно, те, що вона робить у своїх творах, це вибудовування нових зв’язків між людиною й оточенням, речами та їхнім сприйняттям, налагодження комунікації і розуміння між людьми. Ці зв’язки зруйновані, вони викривлені, гротескні. Андієвській вдалося передати настрій європейської повоєнної доби та властиві їй пошуки гуманізму на руїнах просвітництва, цивілізаційних цінностей, європеїзму як такого. Саме про це розповідає, наприклад, прозова збірка «Подорож» (1955)[2]. — «Поза каноном, більша за канон», 31.12.2021
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
