Перейти до вмісту

Казка про яян

Матеріал з Вікіцитат

«Казка про яян» — літературна казка-притча відомої української письменниці та художниці Емми Андрієвської.

Цитати

[ред.]
  •  

Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто.[1]

  •  

Кожен яянин знає тільки своє "я" і тому запитань іншої людини просто не чує.[2]

  •  

Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.[2]

  •  

Усі тут харчуються власним "я". Коли воно вичерпується, яянин умирає, проте "я" кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні.[2]

  •  

Місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами.
— Яке ж це слово?
— Це слово знають усі яяни: звичайнісіньке "ти".[3]

  •  

Коли хтось із яян пробує вимовити "ти", в устах яянина це чомусь завжди обертається на "я"[3]

  •  

І брама вперше за все своє існування навстіж відчинилася, адже ніхто до неї так не промовляв, хоч цього вона чекала відтоді, як її вставили в мури цього міста[4]

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]

Андрієвська Емма. Казка про яян // Казка про яян; Говорюща риба: казки. — Київ: Знання, 2019. — С. 135–138.