Антонич Богдан-Ігор Васильович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богдан-Ігор Антонич
Антонич Б.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Богдан-Ігор Васильович Антонич (1909–1937) — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Цитати[ред.]

  •  

Зрештою, людина завжди є сама, навіть у приязні та любові.

  •  

Мав двадцять літ і чорне волосся. Чого ж більше треба до щастя?

  •  

Найбільше щастя — бути добрим.

  •  

Правдива поезія не фальшує природи, є незалежна від її краси.

  •  

Яка хижа насолода бути тільки одним звуком незбагненного капричіо. Життя має вартість лишень тому, що його основа є невпійманна. Знайомість глузду кожної пережитої події остогидла б нам кожний день.

  •  

Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог.

  •  

Кожний із нас життю є брат.

  •  

Щастя — це трикутник, а в нім три боки: віра, надія, любов.

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 6 липня 2016 року.
  •  

Душа — це битий шлях на невідомих дійсності полях.

  •  

Велика простота — найвища досконалість.

  •  

Небо — людська ціль остання.
Небо — вічний знак питання.

  •  

За смерть сильніше лиш кохання.

  •  

Хто падає, за ним не тужать…

  •  

Наші мрії, заміри, бажання перейдуть часто в дійсність аж тоді, коли від себе їх відірвемо.

  •  

Ступенем до перемоги стає нам кожний, хоч невдалий, зрив.

  •  

Коли слова на порох стерті,
Сповідатись зорям зайво.

  •  

Сніг мені нагадує далеке свято, що має запах шоколяди і дитинства.

  •  

Є я і ти, і третє є ще сонце,
сонце має віконце з імли,
Є я і ти, і наші сни,
що пахнуть сонцем.

Джерела[ред.]



Bookmark-new.svg