Шевельов Юрій Володимирович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шевельов Юрій Володимирович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Ю́рій Володи́мирович Шевельов (1908–2002) — український мовознавець, історик літератури.

Цитати[ред.]

  • Поняття східнослов'янскої єдності, якщо під ним мається на увазі щось більше, ніж суто географічна близькість, є такою самою метафорою, як «схід» чи «захід» сонця, що згадуються в мові на щодень усупереч науковим поглядам Коперника та Ґалілео Ґалілея, яких ми дотримуємося, стосовно місця Землі в Усесвіті.
  • Давно вже сказано дві речі про справжніх учених. Вони не ті, хто все знає. Таких нема. Справжній учений — той, хто знає, чого не знає. І два — він знає, де шукати… Я б тільки додав — і хто перевіряє цитати.
    • Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 54.
  • А є на світі — не закон, але тенденція до усування кращих.
    • Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 151.
  • Послідовним можна бути, думаю, тільки в двох випадках. Або все прощаючи і не роблячи, випадок Ісуса і Толстого — або все нищачи, все — випадок Торквемади і Єжова. Друге — нормально людське, перше — нормальне в запереченні людського. Усе інше — еклектика й борсання в суперечностях.
    • Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 272.
  • А поза тим — так я схильний думати — вибухи «взбесившейся материи», однаково — народження і смерть, і не бачу, чому одне одного краще.
    • Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 279.
  • Скептицизм, песимізм, багато років заборонений плід, — тепер модний товар. Не журімось тим. Сказано-бо, що тільки великі нації породжують великих песимістів. Ми породжуємо — значить, ми велика нація.
    • Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 415.
  • Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій, але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії.
    • («Наша сучасність — наше мистецтво», 1947)
  • Мистецтво починається з чесності… Чесність — чеснота митця, але вона — тільки передумова.
    • «Про чесність і про правду», 1956)
  • Не мистецтво і не наука побудують Україну — а зброя і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей. І тому сьогодні слово належить мистецтву і науці.
    • («При битій дорозі», 1948)
  • Роль мистецтва — може, єдина його справжня роль — показувати людям їх майбутнє.
    • («Зустрічі з Заходом», 1950)
  • Українське відродження XIX сторіччя проходило під знаком літератури й слова. Осередком українськості було слово. Перші парості руху не були політичними.
    • («Так було чи так мало бути», 1952)
  • Історія не знає ні назавжди встановлених оцінок, ні справедливости.
    • Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 317.
  • Коли настане час вписуватися нам у світовий, ну скромніше — у европейський контекст нашого століття, то я, не вагаючися, згадав би, певно, Валер'яна Підмогильного, Євгена Маланюка, Євгена Плужника, Миколу Куліша, звичайно ж — ранній Тичина… В повоєнних роках важче, але коли назву Григора Тютюнника, Ліну Костенко, Івана Драча, Валерія Шевчука, Василя Стуса, Василя Голобородька, то не схиблю. Хоча, на кожному з цих, та й інших, сильних імен неодмінно, хотіли б вони цього чи ні, а радянське життя наклало свій відбиток, що тут вже зробиш. До сказаного вище хочу лише обов'язково додати: вихід у світ, навіть на європейському рівні, постане перед українською літературою лише з міцною державністю. Це — аксіома. Ніхто не цікавиться літературою чи мистецтвом маловідомих народів.
    • Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 422–423.
  • Є місця, відвідання яких сповнюють гордістю за людину, людський дух, навіть якщо ставитися до людини взагалі скептично. Для мене такими місцями буди Акрополь у Греції, Нара в Японії, Тадж Магал в Індії, Ужмаль у Мексіці. [...] До цих належить вистава «Маклени Ґраси». (йдеться про виставу «Маклена Ґраса» за твором М. Куліша, керівник Л. Курбас, глядачем якої був Ю. Шевельов в театрі «Березіль» у Харкові)
    • Я, мені, мене... (і довкруги). Спогади [ч. 1 В Україні]. — Харків - Нью-Йорк: М. П. Коць, 2001.