Драгоманов Михайло Петрович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Драгоманов Михайло Петрович
Dragomanov.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Драгоманов Михайло Петрович (1841–1895) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч.

Цитати[ред.]

  • От через це ті люди між письменними українцями, котрі не хотять, щоб дедалі все більше Україна й її мужицтво[народ] тратило[втрачав] свої сили, мусять заректись не йти з України, мусять упертись на тому, що кожний чоловік, вийшовши з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українському, — єсть видаток з української мужицької[народної] скарбниці, видаток, котрий при теперішніх порядках не звернеться[повернеться] в неї нізвідки.[1]
  • «Наше національство зовсім уже не таке мирне. Послухайте, з якою ненавистю говорять іноді наші люди про Москалів, Поляків, Жидів, і подумайте, що б сталось з тими сусідами нашими на Украйіні, коли б удалось нашим національникам узяти уряд на Украйiні в своi руки. Яке б вони їм „обукрайiненє“ приписали!».[2]
  • «Римский католіцізм і унія з Римом зоставили по собі такі спомини між Украйінцями, що коли є віра найменше йім симпатична, то справді римский католіцизм, а надто унія».[3]
  • «В усякім разі на Украйні, між найблизшими земляками Шевченка, тепер тілько сліпі не побачать, які нові пута викувано на ноги нашого народу в Галичині під фірмою украйінолюбства».[4]
  • «…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно»[5].
  • «лишень тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа»[6].

Про Драгоманова[ред.]

  •  

Драгоманов був Тяжким бичем божим для рутенців - непорушних, егоїстичних, брудних і безхарактерних, слова яких — чи то про здоровий схід і гнилий захід, чи про високу цивілізацію заходу і варварство сходу — все мали вартість позолоти, зверхньої декорації і більше нічого. Оте галицьке „пустомельство“, що сьміло без вагання братися говорити про найріжніші питання, про які не мало жодного поняття і які готово було збути будь якою пустою фразою, оте „крутійство“, що йшло в парі з „тупістю“ розуму, оте лайдацтво думки заслонене вертким язиком, ота ніби „тверезість та практичність розуму“, що маскувала повну безпринциповість і цинізм, усе те до самої глибини обурювало його душу і він добирав усіляких способів: річових аргументів та їдких насьміхів і докорів, аби виганяти тих звірів з криївок і виводити на денне світло, на прилюдне позорище, присоромлювати у глибині їх власного сумління.

  Іван Франко (Франко І. «Східно-західні непорозуміння (Із приводу книжки Підеші “Восток і Запад”)» «Зібрання творів»: т. 35, К., 1982)

Примітки[ред.]