Донцов Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Донцов
Dmytro Doncow.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Дмитро Донцов (1883–1973) — український літературний критик, публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму, ідеолог українського націоналізму.

Цитати[ред.]

  • Лиш плекання зовсім нового духу врятує нас! [1]
  • Як гарно було тоді, коли нас ще не любили.
  • В нас тисячі воль замість одної яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість.
  • Безсила є та ідея, яка обмежується лиш «альтруїзмом» до себе, а позбавлена «скаженої злоби» проти чужого світу.
  • Світ належить до тих, які вміють хотіти.
  • Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря.
  • Нетерпимість до чужих Богів — лиш відворотний бік непохитної віри в своїх.
  • Наш національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісовій боротьбі з Росією… Свідомі цього ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця — встанемо. Зрікаючись його — ніколи.
  • Ідеал московської свободи — зрівняння всіх.
  • Жалість — ось де, властиво, правдива релігія москаля, релігія, від якої до «чрезвичайки» ближче, ніж спершу здається.
  • Нація, в якій воля до власного політичного ідеалу, до політичного чину ще не розвинена або розвинена рудиментарно, властиво, не є нація, а тільки нарід…
  • Націоналізм — це бунт проти особистого й гуртового егоїзмів. Бунт проти ідеології, яка ставить інтереси класу над нацією, національної меншості країни над автохтонами.
  • «З нічого», зі своєї віри побудувати нову дійсність…
  • Воля до життя є волею до влади.
  • Віра — це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя.
  • Великі здаються нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах.
  • Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає.
  • Без панування нема свободи.
  • Саме поняття «підданий» віддає якнайліпше суть взаємних відносин між (російською) державою та одиницею.
  • Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила.
  • Панувати не над кимсь, а на своїй землі.
  • Демократія — панування многих — знає лише закон числа…
  • Замість слухання в собі Vox Dei — прислухування до змінного Vox populi.
  • Сума слабих не дасть сили.
  • Думки, пророцтва поетів-візіонерів, їх відчуття відливаються їм неначе в тропи — по самітнім проходах, в бессоні ночі, в пропасниці.
  • Народ, який хоче порвати кайдани і «вражою злою кров'ю волю окропити», проливає і потоки власної крові.
  • Пророків, які з дому неволі вказують народу великі шляхи визволення, чекає каміння і хрест.
  • Віра і любов… які це замацкані пальцями недовірків та егоїстів поняття!
  • Хто вірить, того не збити, не захитати в його вірі жодними людськими «доказами», той піде по воді, і не переконати його, що сила тягару тіла потягне його на дно.
  • Найбільшою містерією є слово.
  • Вихор і вогонь — образи Святого Духа.
  • Наш національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісовій боротьбі з Росією... Свідомі цього ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця – встанемо. Зрікаючись його – ніколи.[1]
  • І як далекий цей благородний і такий природний патріотизм предків – це протиставлення народу народу, від" патріотизму "напр. В. Липинського, який називав москалів "рідними братами по крові, духу і культурі", а український народ і російський – "братніми націями" (Хлiборобська Україна, Вiдень, 1921, кн.3, 63.) "

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]