Я (Романтика)
«Я (Романтика)» — психологічна новела Миколи Хвильового. Присвячена «Цвітові яблуні» Михайла Коцюбинського.
Цитати з новели
[ред.]«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»[1] — Мати |
«Я — чекіст, але я і —людина»[3] |
«Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки.»[4] — Доктор Тагабат та дегенерат |
«Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця,— це ж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. І я, главковерх чорного трибуналу комуни, — нікчема в його руках, яка віддалася на волю хижої стихії.»[5] — Доктор Тагабат |
«Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі. І Андрюша, цей невеселий комунар, коли треба енергійно розписатись під темною постановою — |
«Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»[7] — Голова «чорного трибуналу» |
«І тепер я маю одно тільки право: |
Цитати про новелу
[ред.]Новела «Я (Романтика)» — про трагедію гуманізму, принесеного в жертву утопії. В ній ідеться про благородну мету, що досягається кривавими засобами, внаслідок чого сама мета втрачає свій первинний сенс. Це твір про злочин без кари. Горда людина Родіон Раскольников у романі Ф. Достоєвського після вбивства старої лихварки приходить до каяття і смирення. Чекіст у М. Хвильового, вбиваючи власну матір, обмежується лише душевним сум'яттям, яке так і не переростає в каяття[10]. — «Хвильовий: історія ілюзій і прозрінь» |
|||||
— Володимир Панченко |
Образ Матері в новелі асоціюється з Богоматір'ю, недаремно ж її ім'я — Марія (і навіть «загірня Марія», цей штрих ще більше увиразнює біблійний ореол над головою жінки-мучениці). Але мати Марія — це водночас і символ України, страченої її сином-більшовиком. Така символіка Хвильового трохи згодом зайде продовження в «Патетичній сонаті» Миколи Куліша, в якій учорашній романтик Ілько Юга так само розправляється з коханою Мариною[11]. — «Хвильовий: історія ілюзій і прозрінь» |
|||||
— Володимир Панченко |
Примітки
[ред.]- ↑ а б Арабески, 2010, с. 70
- ↑ Арабески, 2010, с. 85
- ↑ Арабески, 2010, с. 71
- ↑ Арабески, 2010, с. 71 — 72
- ↑ Арабески, 2010, с. 73
- ↑ Арабески, 2010, с. 72
- ↑ Арабески, 2010, с. 75
- ↑ а б Арабески, 2010, с. 79
- ↑ Арабески, 2010, с. 83
- ↑ Полювання, 2009, с. 67
- ↑ Полювання, 2009, с. 66
Джерело
[ред.]- Хвильовий М.. Арабески Миколи Хвильового: оповідання та новели / Микола Хвильовий. — К.: Грані-Т, 2010. — 160 с. — ISBN 978-966-465-290-9
- Юрій Шаповал. Полювання на Вальдшнепа. Розсекречений Микола Хвильовий. — Київ: Темпора, 2009. — 296 с. — ISBN 978-966-820-185-1