Перейти до вмісту

Я (Романтика)

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

«Я (Романтика)» — психологічна новела Миколи Хвильового. Присвячена «Цвітові яблуні» Михайла Коцюбинського.

Цитати з новели

[ред.]
  •  

«З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія»[1]
(…)
«…Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.»[2]композиційні рамки твору

  •  

«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»[1]Мати

  •  

«Я — чекіст, але я і —людина»[3]

  •  

«Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки.»[4]Доктор Тагабат та дегенерат

  •  

«Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця,— це ж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. І я, главковерх чорного трибуналу комуни, — нікчема в його руках, яка віддалася на волю хижої стихії.»[5]Доктор Тагабат

  •  

«Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі. І Андрюша, цей невеселий комунар, коли треба енергійно розписатись під темною постановою —
— “розстрілять”,
завше мнеться, завше розписується так:
не ім'я і прізвище на суворому життьовому документі ставить, а зовсім незрозумілий, зовсім химерний, як хетейський ієрогліф, хвостик.»[6]Андрюша (комунар)

  •  

«Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»[7]Голова «чорного трибуналу»

  •  

«Ага, ви теософи! Шукаєте правди!.. Нової? Так! Так!.. Хто ж це?.. Христос?.. Ні?.. Інший спаситель світу?.. Так! Вас не задовольняє ні Конфуцій, ні Лаотсе, ні Будда, ні Магомет, ні сам чорт!.. Ага, розумію: треба заповнити порожнє місце...»[8]

  •  

«І тепер я маю одно тільки право:
— нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне “я”.»[8]

  •  

«Але це була дійсність: справжня життьова дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.»[9]

Цитати про новелу

[ред.]
  •  

Новела «Я (Романтика)» — про трагедію гуманізму, принесеного в жертву утопії. В ній ідеться про благородну мету, що досягається кривавими засобами, внаслідок чого сама мета втрачає свій первинний сенс. Це твір про злочин без кари. Горда людина Родіон Раскольников у романі Ф. Достоєвського після вбивства старої лихварки приходить до каяття і смирення. Чекіст у М. Хвильового, вбиваючи власну матір, обмежується лише душевним сум'яттям, яке так і не переростає в каяття[10]. — «Хвильовий: історія ілюзій і прозрінь»

  Володимир Панченко
  •  

Образ Матері в новелі асоціюється з Богоматір'ю, недаремно ж її ім'я — Марія (і навіть «загірня Марія», цей штрих ще більше увиразнює біблійний ореол над головою жінки-мучениці). Але мати Марія — це водночас і символ України, страченої її сином-більшовиком. Така символіка Хвильового трохи згодом зайде продовження в «Патетичній сонаті» Миколи Куліша, в якій учорашній романтик Ілько Юга так само розправляється з коханою Мариною[11]. — «Хвильовий: історія ілюзій і прозрінь»

  — Володимир Панченко


Примітки

[ред.]

Джерело

[ред.]
  • Хвильовий М.. Арабески Миколи Хвильового: оповідання та новели / Микола Хвильовий. — К.: Грані-Т, 2010. — 160 с. — ISBN 978-966-465-290-9
  • Юрій Шаповал. Полювання на Вальдшнепа. Розсекречений Микола Хвильовий. — Київ: Темпора, 2009. — 296 с. — ISBN 978-966-820-185-1