Ненависть (англ.hatred, hate) — це глибоке емоційно негативне ставлення суб'єкта до індивіда чи іншого об'єкта, що характеризується відчуттям гніву, ворожістю, огидою, бажанням заподіяти йому біль, як фізичний, так і моральний, чи шкоду.
Ненависть визначається як антитеза любові, її повна протилежність — тобто, якщо любов це активне зацікавлення в житті й розвитку об'єкта любові, то ненависть це активне зацікавлення в деградації і знищенні об'єкта ненависті. Ненависть може існувати й без об'єкта, бути ні на що не спрямованою.
Насолоджуйтеся усіма красивими речами, які дарує вам життя, любіть над усе, не давайте ненависті волю через неправдиві причини. Якщо в цьому світі не буде ненависті, то не буде і війн, які ми постійно ведемо[1].
Злість і ненависть – це дві сестри, два брата і стонадцять іуд.
Їхня кров безцвітна, але тоді з’являється,
коли сам ти – злість і ненависть з ножем.[2]
Та, до речі, росіянам треба віддати належне: вони ненавидять усіх, з ким стикаються, але українців особливо. Тому що звикли сприймати українців як природного донора, а коли їм перерізали трубку, по якій наша кров перетікала туди, то вічно хвора російська нація сприйняла це не тільки як виклик, але як навіть смертельну образу[3].
Чи маємо ми ненавидіти цілий етнос тільки за те, що імперія народила з його середовища манкуртів?[4]
— Укрінформ, 2024
Якби мені людина сказала: «Какая разніца» – і потім перейшла на українську мову, я б повірив, що для неї справді нема різниці. Але «какая разніца» кажеться як виправдання, щоб ніколи і за жодних обставин не переходити на державну мову цієї країни. Це якась орвелянська формула, коли правда – це брехня, любов – це ненависть, а війна – це мир.
