Іван Мазепа (пол. Jan Mazepa, рос. Иван Мазепа; 1639–1709) — український державний діяч, гетьман Лівобережної України (1687–1704), гетьман Війська Запорізького обох берегів Дніпра (1704–1709).
Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака.[1]
Від поляків добра не чекати. Договору вічного миру вони досі не потвердили і не вписали в конституцію,— говорять, що склав його король, не Річ Посполита; багато Божих церков обернули на унію; минулого року головну соборну церкву у Львові відняли у православних і віддали уніятам. З поляками треба вестися обережно; хронікарі пишуть: як світ світом, так поляк русинові не буде братом — і досі вони показують це цілком явно. (1701)[2]
Наша гетьманська влада гідна такої пошани, щоб ви, менші, нас не вчили і не картали, але з самого послуху чинили те, що вам чинити велять і наказують. (до запорізьких козаків)[3]
Низове військо не на тому поклало свої основи, щоб мало шкодити християнам або своїй батьківщині, але на те звило там гніздо собі, щоб полем і морем воювати бусурменів і руйнувати їх поганські оселі.[4]
Я кличу всемогутнього Бога у свідки і заприсягаюся, що не заради високих почестей, не задля багатства або яких інших цілей, а для вас усіх, що є під моєю владою, задля жінок і дітей ваших, для добра матері нашої, бідної України, для користі всього народу українського, для піднесення його прав і вольностей хочу я за допомогою Бога так чинити, щоб ви з жінками вашими і отчизна не загинули ні під москалями, ні під шведами.[5]
Усьому народові буває пожиточно й корисно тоді, коли всякого чину люди, не слухаючи жодних бунтівливих зваб та заколотних оман, тримаються постійно одного свого старшого, віддають йому щиро своє послушенство і неодмінно дотримуються існуючих порядків[6].
Названі й неназвані особи, котрі бігали за владою, не тільки самі на собі и на помічниках своїх пізнали нещастя й занепад, але за той їхній учинок немало потерпіла й Вітчизна — Україна[6].
Щоб ми зважили на свою цілість і в майбутньому житті, отож повинні запобігати тому, щоб вас ворожа омана та зваба не привели до розорення і викорінення[6].
«Чи ж можливе діло, залишити живе, шукати мертвого і, відпливши від одного берега, другого не досягти?[8]»
«Небезпечно буде, не кінчаючи однієї війни з ворогом, другу починати внутрішню»[8].
«Коли б Богу так вірно і дбало служив, то діждав би найбільшого мздовоздаяння, а тут, хоч би в ангела перетворився, не міг би службою [Москві] та вірністю моєю жодної дістати подяки»[9].
Всі ми за душу Хмельницького Богдана Бога молимо,— за те, що він визволив Україну з польського ярма, а твою душу і кості діти наші проклинатимуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі!.. (слова старшини Мазепі стосовно московського панування)[10]
Мазепа програв — і тому його оголосили «зрадником». Якби він виграв — ніхто з нього зрадника б не робив. Так, як ніхто не вважав зрадником Джорджа Вашинґтона, який разом з однодумцями «зрадив»британській короні, відірвав британські ж землі від Англії і створив Сполучені Штати Америки. Так, як ніхто не вважає зрадником Симона Болівара, що «зрадив» іспанській короні й започаткував рух до незалежності іспанських же земель у Південній та Центральній Америці.[11] — «Іван Мазепа і Росія».
Про Івана Мазепу не скажеш краще за сказане в енциклопедії «Києво-Могилянська Академія в іменах»: «1703-04 рр. на його кошти (200 000 золотих) збудовано камінний навчальний корпус, відомий сьогодні як «Мазепин», та Богоявленський собор Братського монастиря, КМА отримувала нові маєтності й щороку 1000 золотих на стипендії студентам, «всякому з малоросійських дітей хотячому вчитись», він поповнював бібліотеку «різними манускриптами», відвідував лекції і студентські диспути, «виголошував промови мовою Тита Лівія і Ціцерона»[12]. — «Енергія культури» (лекція) (2004)
↑Крип'якевич І. П.Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 216
↑Дашкевич Я. Іван Мазепа і Росія // Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури / 2-е вид., виправл. й доповн. — Львів: Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАНУ / Літературна агенція «Піраміда», 2007. — С. 204. — ISBN 978-966-441-031-8
Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440с. — ISBN 978-617-7023-96-7