Перейти до вмісту

Куліш Микола Гурович

Матеріал з Вікіцитат
Куліш Микола Гурович
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Мико́ла Гу́рович Кулі́ш (1892–1937) — український драматург і режисер. Автор комедії «Мина Мазайло» (1929).

Цитати

[ред.]
  • Але я знаю, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот і смерті в вічі скаже.
(«Патетична соната»)
  • Без грошей і при сонці темно.
  • Бо головне ж тепер — реформа людини…
(«Народний Малахій»)
  • Бо тінь журби української впала і мені на плечі…
(«Народний Малахій»)
  • Бо хіба ж може бути інтернаціонал без України, без бандури?
(«Патетична соната»)
  • Всі дороги в світі — це лише орбіти: якою б не ішов, все одно повернешся туди, звідки вийшов, — в яму.
(«Патетична соната»)
  • Гармат би нам та кулеметів замість мрій.
(«Патетична соната»)
  • Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!
(«Патетична соната»)
  • Кожен з нас живе в віках, бо ми, перш за все, — ідеї.
(«Патетична соната»)
  • Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!
(«Патетична соната»)
  • Кому? Більшовикам? Бандитам? Бидлові, що реве від крові і трощить наші найкращі ідеї?
(«Патетична соната»)
  • На московському кумачі України самостійної не вишити!
(«Патетична соната»)
  • Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.
(«Патетична соната»)
  • Найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.
(«Патетична соната»)
  • Невже, скажіте, вам чужа найрідніша і свята ідея національного визволення?
(«Патетична соната»)
  • О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало.
(«Народний Малахій»)
  • Ой — казали люди, що як прийде свобода, то вона, як мама, — не журися, мовляв, дівко, вискочиш із ями.
(«Патетична соната»)
  • Пишу й писатиму, бо вірю в Петрарку і в вічну любов.
(«Патетична соната»)
  • Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище.
  • Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти.
(«Народний Малахій»)
  • Своєї держави я хочу під прапором ось під цим!
(«Патетична соната»)
  • Слухай, як дзвонить і гра Україна! Устають з могил сивоусі запорожці, сідають на коней. Цоки-цок!.. Чуєш, мчать? Сивоусі лицарі…
(«Патетична соната»)
  • Сотні, тисячі, десятки тисяч українців заприсяглись образом Шевченка не складати рук, аж доки не відбудована буде вільна наша Україна.
(«Патетична соната»)
  • Так, я чайка! Скажу: я тая чайка, що літала над Жовтими Водами, об дороги чумацькії билась, що літа і б'ється у кожному козацькому серцеві…
(«Патетична соната»)
  • Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б'є жінку, наступить всесвітня соціальна весна.
(«Патетична соната»)
  • Того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот.
  • Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей…
(«Патетична соната»)
  • Українче, спізнай самого себе!
(«Патетична соната»)
  • Холодному й голодному не до школи.
  • Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане!
(«Патетична соната»)
  • Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати пора!
(«Патетична соната»)

Про Куліша

[ред.]
  •  

Гострий гоголівський профіль, чорнильна щіточка вусів, нервові, але стримані рухи. І тільки очі були такі мінливі, такі щедрі, що через них ставало видно, яке складне, напружене, суперечливе життя кипить глибинах цього незмірно багатого людського єства.

  Микола Бажан
  •  

Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шілером, або Мольєром і Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургій він не мав собі ровних, а зтого, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба що з Піранделло[1].

  Юрій Смолич
  •  

Я особисто вважаю п'єсу «Мина Мазайло» за виключну річ, як і взагалі Куліша я вважаю за геніальну людину.[2]

  Лесь Курбас

Примітки

[ред.]
  1. Трагізм долі митця (Миколи Куліша)
  2. Життя і творчість Леся Курбаса / [упоряд., наук. ред. Богдан Козак]. — Львів; Київ; Харків: Літопис, 2012. — С. 167. — ISBN 978-966-8853-22-7


Джерела

[ред.]