Куліш Микола Гурович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Куліш Микола Гурович
Микола Куліш (бл. 1915).jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Мико́ла Гу́рович Кулі́ш (1892–1937) — український драматург і режисер.

Цитати[ред.]

  • Але я знаю, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот і смерті в вічі скаже.
(«Патетична соната»)
  • Без грошей і при сонці темно.
  • Бо головне ж тепер — реформа людини…
(«Народний Малахій»)
  • Бо тінь журби української впала і мені на плечі…
(«Народний Малахій»)
  • Бо хіба ж може бути інтернаціонал без України, без бандури?
(«Патетична соната»)
  • Всі дороги в світі — це лише орбіти: якою б не ішов, все одно повернешся туди, звідки вийшов, — в яму.
(«Патетична соната»)
  • Гармат би нам та кулеметів замість мрій.
(«Патетична соната»)
  • Дивлюсь — не Харковь, а Харків! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
(«Мина Мазайло»)
  • Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!
(«Патетична соната»)
  • Кожен з нас живе в віках, бо ми, перш за все, — ідеї.
(«Патетична соната»)
  • Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!
(«Патетична соната»)
  • Кому? Більшовикам? Бандитам? Бидлові, що реве від крові і трощить наші найкращі ідеї?
(«Патетична соната»)
  • На московському кумачі України самостійної не вишити!
(«Патетична соната»)
  • Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.
(«Патетична соната»)
  • Найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.
(«Патетична соната»)
  • Невже, скажіте, вам чужа найрідніша і свята ідея національного визволення?
(«Патетична соната»)
  • О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало.
(«Народний Малахій»)
  • Ой — казали люди, що як прийде свобода, то вона, як мама, — не журися, мовляв, дівко, вискочиш із ями.
(«Патетична соната»)
  • Пишу й писатиму, бо вірю в Петрарку і в вічну любов.
(«Патетична соната»)
  • Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище.
  • Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти.
(«Народний Малахій»)
  • Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу?
(«Мина Мазайло»)
  • Своєї держави я хочу під прапором ось під цим!
(«Патетична соната»)
  • Слухай, як дзвонить і гра Україна! Устають з могил сивоусі запорожці, сідають на коней. Цоки-цок!.. Чуєш, мчать? Сивоусі лицарі…
(«Патетична соната»)
  • Сотні, тисячі, десятки тисяч українців заприсяглись образом Шевченка не складати рук, аж доки не відбудована буде вільна наша Україна.
(«Патетична соната»)
  • Так, я чайка! Скажу: я тая чайка, що літала над Жовтими Водами, об дороги чумацькії билась, що літа і б'ється у кожному козацькому серцеві…
(«Патетична соната»)
  • Там такий, що в його кури по-вкраїнському говорять.
(«Мина Мазайло»)
  • Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б'є жінку, наступить всесвітня соціальна весна.
(«Патетична соната»)
  • Того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде на ешафот.
  • Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей…
(«Патетична соната»)
  • Українче, спізнай самого себе!
(«Патетична соната»)
  • Холодному й голодному не до школи.
  • Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане!
(«Патетична соната»)
  • Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати пора!
(«Патетична соната»)

Про Куліша[ред.]

  • Гострий гоголівський профіль, чорнильна щіточка вусів, нервові, але стримані рухи. І тільки очі були такі мінливі, такі щедрі, що через них ставало видно, яке складне, напружене, суперечливе життя кипить глибинах цього незмірно багатого людського єства. (Микола Бажан)


  • Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шілером, або Мольєром і Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургій він не мав собі ровних, а зтого, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба що з Піранделло.[1] (Юрій Смолич)

Примітки[ред.]


Джерела[ред.]