Мина Мазайло

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
FA gold ukr.png Ця стаття належить до вибраних цитат україномовного розділу Вікіцитат
Kulish m.jpg

«Мина Мазайло» — сатирична комедія Миколи Куліша.

Цитати[ред.]

Мокій Мазайло[ред.]

  •  

…написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…[1]Перша дія, 5.

  •  

А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…[2]Друга дія, 2.

  •  

Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!..[3]Друга дія, 4.

  •  

А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою… Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш…[4]Третя дія, 6.

  •  

Галичина — наша, українська земля, і галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них…[5]Третя дія, 7.

Мина Мазайло[ред.]

  •  

По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце — орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце — це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі.[6]Перша дія, 7.

Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва)[ред.]

  •  

Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків». Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?[7]Друга дія, 8.

  •  

Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне місце: життя — то є все…[8]Третя дія, 7.

  •  

Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі «Дні Турбіних» — я бачила в Москві. Ах, мої ви милі, «Дні Турбіних». Це ж така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви… Грубі, дикі мужлани![9]Третя дія, 7.

  •  

Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной.[10]Четверта дія, 2.

Дядько Тарас (Тарас Мазайло)[ред.]

  •  

А де у вас тут витерти ноги? Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,— приступу немає.[11]Друга дія, 9.

  •  

Нехай ми шовіністи, нехай… Проте ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово «універсал», а ви «маніфеста» заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га?.. Рідне слово «пристрій» ви на «апарат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю — слово «просорушка» за «шеретовку» править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована...[12]Третя дія, 2.

  •  

Українізатори! А чого б головного командувателя війська України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хіба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане![13]Третя дія, 3.

Рина (Мокрина) Мазайло[ред.]

  •  

Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?[11]Третя дія, 1.

Діалоги[ред.]

Перша дія[ред.]

  •  

Уля Розсохина: Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
Рина Мазайло: А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш?[14]2.

  •  

Рина Мазайло: Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти…
Уля Розсохина: Ха-ха! Хіба це поможе?
Рина Мазайло: Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто…[15]2.

  •  

Рина Мазайло: Молю тебе, благаю — закохай!
Уля Розсохина: Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
Рина Мазайло: З якого?
Уля Розсохина: Так.
Рина Мазайло: З українського.
Уля Розсохина: Не розумію. Як це?
Рина Мазайло: А так, що тільки з українського.
Уля Розсохина: Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Рина Мазайло: Ха-ха! Ти дурна!
Уля Розсохина: Серйозно?
Рина Мазайло: Серйозно дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український.[16]Перша дія, 3.

  •  

Рина Мазайло: Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
Лина Мазайло: Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався?! Там такий, що в нього кури по-українському говорять.[17]7.

Друга дія[ред.]

  •  

Уля Розсохина: Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, що б ти сказала, коли б ти була я, а я — ти, себто, коли б він тебе отак проводжав?
Рина Мазайло: Що я б сказала?
Уля Розсохина: Так.
Рина Мазайло: Коли б я була ти, а ти — я?
Уля Розсохина: Так.
Рина осіклась, поморщила лоба.
Уля Розсохина: Ага! Ага!.. І ти б не знала, що сказати, Рино!
Рина Мазайло: Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.[18]1.

  •  

Баронова-Козино: Ах, боже мій! Та в руській мові звука «г» майже немає, а є «ґ». Звук «г» трапляється лише в слові «бог», та й то вимовляється…
Мина Мазайло: Знаю! Оце саме «ге» і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Баронова-Козино: Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
Мина Мазайло: О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало…[19]6.

  •  

Мина Мазайло: Я вже не Мазайло.
Мокій Мазайло: Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?
Мина Мазайло: Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду…[20]7.

Третя дія[ред.]

  •  

Уля Розсохина: А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься.
Рина Мазайло: Ну?
Уля Розсохина: І знаєш, «дружина» — це краще , як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай: рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько.
Рина Мазайло: Ну, бачу я…
Уля Розсохина: Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней»,— ти чуєш? На ней, на…
Рина Мазайло: Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі — однаково будеш: не на і не поруч, а під, під, ідійотко!
[21]1.

  •  

Тьотя Мотя: Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад…
Дядько Тарас: Хто?
Тьотя Мотя: Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Єто… Єто ж просто безобразіє!
Дядько Тарас: Тарас Бульба? Бульба Тарас? Остап? Андрій? Га?
Тьотя Мотя: Що?
Дядько Тарас: Говорили по-московському?
Тьотя Мотя: Що з вами?
Дядько Тарас: По-московському, га?
Тьотя Мотя: А ви думали по-вашому, по-хохлацькому?
Дядько Тарас: Тарас Бульба?.. Ніколи в світі! Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському…
Тьотя Мотя: Єтого нє может бить!
Дядько Тарас: Га?
Тьотя Мотя: Єтого нє может бить!
Дядько Тарас: Доводи?
Тьотя Мотя: Доводи? Будь ласка,— доводи. Да єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада.
Рина Мазайло: Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.
Тьотя Мотя: Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..
Дядько Тарас: Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш.[22]4.

  •  

Тьотя Мотя: І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина?
Мокій Мазайло: Я — українець!
Тьотя Мотя: Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?
Мокій Мазайло: Вони такі росіяни, як росіяни — українці…
Тьотя Мотя: Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
Мина Мазайло: Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
Тьотя Мотя: Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
Мина Мазайло: Частина — наші малороси, себто руські…
Тьотя Мотя: Ну?
Мина Мазайло: А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки!
Тьотя Мотя: Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Дядько Тарас: Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом…[23]7.

  •  

Мина Мазайло: Нікому не вірю і не повірю, нікому в світі! Лише йому одному…
Лина Мазайло: Цс-с-с…
Тьотя Мотя: Кому?
Мина Мазайло: Серцеві свому! Бо воно ось передчува, що нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце.
Микита Губа: Це значить — воно у вас хворе.[5]7.

  •  

Мина Мазайло: А я не повірю вам, не повірю! І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
Дядько Тарас: Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!
Мокій Мазайло: Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів самих лише селян-українців, хто?
Тьотя Мотя: А хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики.
<…>
Дядько Тарас: Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців.[24]7.

  •  

Тьотя Мотя: Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного! Скажіть, будь ласка, у вас і партійці бакалають цією мовою?
Мокій Мазайло: Так.
Дядько Тарас (про себе): Балакають так, що вже мене люди перестали розуміти. Мене, українця з діда-прадіда… Гм!..
Мокій Мазайло: Так. І партійці, і комсомольці.
Тьотя Мотя: Не розумію. Тоді у вас якась друга партія. У нас, у Курську, нічого подібного! Нічого подібного! Всі говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тільки, що нам її трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську.[9]7.

  •  

Тьотя Мотя: Ага! Так і ви крали?!
Дядько Тарас: Хоч і крали, та не ховались. Украли у німців «лямпу»,— кажемо: лямпа, а ви її перекрутили вже на якусь «лам-пу». Лампа!
Тьотя Мотя: Ми хоч крали, та переробляли. Украли у німців «штуль» — зробили з нього «стул». А вам ліньки було й переробити. Украли у німців «лямпу», так усім видко, що крадена. Лямпа.
Дядько Тарас: Ви і в нас крали.
Тьотя Мотя: Ви у нас![25]7.

  •  

Микита Губа: Ми, члени КСМУ, обговоривши питання про прізвище взагалі, принципово подаємо таку пропозицію: ми переконані, що за повного соціалізму поміж вільних безкласових людей поведуться зовсім інші, нові прізвища. Можливо, що й не буде окремих прізвищ.
Дядько Тарас: А як?..
Микита Губа: А просто так, що кожний член великої всесвітньої трудової комуни замість прізвища матиме свого нумера, і все. Наприклад, товариш нумер 35—51. Це визначатиме, що у всесвітньому статистичному реєстрі його вписано буде 35—51-м, що нумер його трудової книжки, особистого телефону, аеромотора, кімнати і навіть зубщітки буде 35—51. Отже, ми, Іван Тертика і Микита Губа, принципово за всесвітню нумерну систему.[26]7.

Цитати про п'єсу[ред.]

Сучасники Миколи Куліша[ред.]

  •  

Ідею, вістря цих двох п'єс не сприймає глибоко робітнича маса тому, що вона також, як і грандіозна більшість населення, ще досі в інерції <…> русифікаторського процесу, який був тут цілими століттями.[27]Про вистави «Народний Малахій» і «Мина Мазайло».

  Лесь Курбас
  •  

А частина критики дивиться на «Мину Мазайла» під поглядом русифікаторської інерції і не може прийняти п'єсу тому, що вона саме є ота тьотя Мотя.[28]

  — Лесь Курбас
  •  

Я особисто вважаю п'єсу «Мина Мазайло» за виключну річ, як і взагалі Куліша я вважаю за геніальну людину.[29]

  — Лесь Курбас
  •  

І коли частина глядачів на Україні не розуміє цього змісту, то це тому, що воно є суто національним.[30]Відповідь на критику вистав «Народний Малахій» і «Мина Мазайло».

  — Лесь Курбас

Літературознавці[ред.]

  •  

Українців всіляко заохочували до асиміляції, образ малороса, який вірнопіддано служить новому господареві, мав цілковито позитивні конотації в імперському дискурсі. Натомість в антиколоніально зорієнтованій українській літературі (згадаємо «землячка» з Шевченкового «Сну» чи Кулішевого Мину Мазайла) цей вибір послідовно таврувався як відступницький і негідний.[31]Передмова до книги Мирослава Шкандрія «В обіймах імперії: Російська і українська літератури в новітньої доби».

  Віра Агеєва
  •  

Українізація, що велася з 1923 р., як рентгенівське проміння, висвітлила дражливість питання про те, наскільки українське суспільство готове бути Україною. «Рентгенограма» Миколи Куліша безпомильна: реакція персонажів його комедії на запровадження української мови практично один до одного збігається з тим, що маємо в обставинах незалежної України.[32]«Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)).

  Володимир Панченко
  •  

Попередником Мокія у драматургії М. Куліша був «майже комсомолець» Микитко з «Комуни в степах» — щирий, наївний, сповнений революційного ентузіазму хлопець, мова і мислення якого буквально насичені пропагандистськими гаслами. В обох — і в Мокія, і в Микитки — лозунг витискує самостійну думку. Відбувається міфологізація свідомості людини.[33]«Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)).

  — Володимир Панченко
  •  

Тьотя Мотя з Курська змальована М. Кулішем блискуче: перед нами — живе втілення україножерства. Чимало реплік тьоті Моті — це своєрідна класика, варта того, щоб її було занесено в майбутню енциклопедію великодержавної пихи.[33]«Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)).

  — Володимир Панченко
  •  

Прикмети українофобства (починаючи від зневажливо-зверхнього тону до демагогічної аргументації) так точно схоплені М. Кулішем, що й нині, слухаючи недоброзичливих до української незалежності людей, раз у раз упізнаєш у їхніх словах і манерах синдром усе тієї ж Кулішевої тьоті Моті з Курська.[34]«Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)).

  — Володимир Панченко
  •  

Те, що в Мотрони Розторгуєвої на язиці, в опонентів М. Куліша було на умі. СРСР був для них просто маскуванням ідеалу «єдиної, неділимої великої Росії». Куліш це розумів, бачив. І комедію свою він писав як «лінгвістичний гротеск», покликаний демаскувати новітній, уже в радянській обгортці, синдром великодержавництва.[35]«Арки і шибениці» (розділ «Міщанство і українізація» («Мина Мазайло»)).

  — Володимир Панченко
  •  

Усі постаті комедії — тільки легкі й дотепні маски, і спроби знайти політичний зміст у комедії тільки позбавляють її головної її прикмети — нечуваної в українському театрі легкости.[36]«Шоста симфонія Миколи Куліша» (розділ 2 «Allegro con grazia. — Мина Мазайло»).

  — Юрій Шерех (псевдонім Юрія Шевельова)
  •  

Ні, Куліш не був тієї думки, що українське питання вирішується в хаті Мини Мазайла на Холодній Горі, і то в змаганні сповненого правильних проізношеній віршика «Пахнет сеном над лугами» з таки маленьким, але, Господи, яким же жалісним «Під горою над криницею». Звичайно, час від часу в цьому ґраціозному перегоні масок виблискують колючі політичні репліки, але це тільки той перець, яким присипано традиційну комедію-балет про кружляння без ладу, мети й системи людців, поглинених формою життя, чи то буде всесвітня нумерна система, чи позірність прізвища.[36]«Шоста симфонія Миколи Куліша» (розділ 2 «Allegro con grazia. — Мина Мазайло»).

  — Юрій Шерех (псевдонім Юрія Шевельова)
  •  

А тим часом український театр дістав свою найкращу комедію, може свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, ґрацію на підложжі глибокого, але тільки натякненого змісту.[37]«Шоста симфонія Миколи Куліша» (розділ 2 «Allegro con grazia. — Мина Мазайло»).

  — Юрій Шерех (псевдонім Юрія Шевельова)

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Мина Мазайло, 1990, с. 95
  2. Мина Мазайло, 1990, с. 108
  3. Мина Мазайло, 1990, с. 113
  4. Мина Мазайло, 1990, с. 132-133
  5. а б Мина Мазайло, 1990, с. 140
  6. Мина Мазайло, 1990, с. 98
  7. Мина Мазайло, 1990, с. 125
  8. Мина Мазайло, 1990, с. 134
  9. а б Мина Мазайло, 1990, с. 142
  10. Мина Мазайло, 1990, с. 156
  11. а б Мина Мазайло, 1990, с. 127
  12. Мина Мазайло, 1990, с. 129
  13. Мина Мазайло, 1990, с. 130
  14. Мина Мазайло, 1990, с. 87
  15. Мина Мазайло, 1990, с. 87-88
  16. Мина Мазайло, 1990, с. 90
  17. Мина Мазайло, 1990, с. 102
  18. Мина Мазайло, 1990, с. 105
  19. Мина Мазайло, 1990, с. 116
  20. Мина Мазайло, 1990, с. 123
  21. Мина Мазайло, 1990, с. 128-129
  22. Мина Мазайло, 1990, с. 130-131
  23. Мина Мазайло, 1990, с. 138-139
  24. Мина Мазайло, 1990, с. 141-142
  25. Мина Мазайло, 1990, с. 144-145
  26. Мина Мазайло, 1990, с. 146-147
  27. Життя і творчість Леся Курбаса, 2012, с. 163
  28. Життя і творчість Леся Курбаса, 2012, с. 164
  29. Життя і творчість Леся Курбаса, 2012, с. 167
  30. Життя і творчість Леся Курбаса, 2012, с. 168
  31. Шкандрій М. В обіймах імперії: Російська і українська літератури в новітньої доби / Пер. П. Таращук. — Київ: Факт, 2004. — С. 6. — ISBN 966-8408-45-4
  32. Неубієнна література, 2007, с. 232
  33. а б Неубієнна література, 2007, с. 233
  34. Неубієнна література, 2007, с. 233-234
  35. Неубієнна література, 2007, с. 234
  36. а б Не для дітей, 1964, с. 74
  37. Не для дітей, 1964, с. 75

Джерела[ред.]

  • Життя і творчість Леся Курбаса / [упоряд., наук. ред. Богдан Козак]. — Львів; Київ; Харків: Літопис, 2012. — 656 с. — ISBN 978-966-8853-22-7
  • Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — 608 с. — ISBN 5-308-00654-7
  • Панченко В. Неубієнна література: Дослідницькі етюди / Худож. оформ. Д. В. Мазуренка. — Київ: Твім інтер, 2007. — 440 с. — ISBN 966-7430-38-3
  • Шерех Ю. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї / Вступна стаття Юрія Шевельова. — б.м.: Пролог, 1964. — 414 с.