Мина Мазайло

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Kulish m.jpg

«Мина Мазайло» — сатирична комедія Миколи Куліша.

Цитати[ред.]

Мокій Мазайло[ред.]

  •  

…написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…[1]Перша дія, 5.

  •  

А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…[2]Друга дія, 2.

  •  

Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!..[3]Друга дія, 4.

  •  

А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою… Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш…[4]Третя дія, 6.

  •  

Галичина — наша, українська земля, і галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них…[5]Третя дія, 7.

Мина Мазайло[ред.]

  •  

По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце — орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце — це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі.[6]Перша дія, 7.

Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва)[ред.]

  •  

Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків». Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?[7]Друга дія, 8.

  •  

Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне місце: життя — то є все…[8]Третя дія, 7.

  •  

Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі «Дні Турбіних» — я бачила в Москві. Ах, мої ви милі, «Дні Турбіних». Це ж така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви… Грубі, дикі мужлани![9]Третя дія, 7.

  •  

Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной.[10]Четверта дія, 2.

Дядько Тарас (Тарас Мазайло)[ред.]

  •  

А де у вас тут витерти ноги? Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,— приступу немає.[11]Друга дія, 9.

  •  

Нехай ми шовіністи, нехай… Проте ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово «універсал», а ви «маніфеста» заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га?.. Рідне слово «пристрій» ви на «апарат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю — слово «просорушка» за «шеретовку» править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована...[12]Третя дія, 2.

  •  

Українізатори! А чого б головного командувателя війська України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хіба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане![13]Третя дія, 3.

Рина (Мокрина) Мазайло[ред.]

  •  

Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?[11]Третя дія, 1.

Діалоги[ред.]

  •  

Уля Розсохина: Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
Рина Мазайло: А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш?[14]Перша дія, 2.

  •  

Рина Мазайло: Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти…
Уля Розсохина: Ха-ха! Хіба це поможе?
Рина Мазайло: Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто…[15]Перша дія, 2.

  •  

Рина Мазайло: Молю тебе, благаю — закохай!
Уля Розсохина: Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
Рина Мазайло: З якого?
Уля Розсохина: Так.
Рина Мазайло: З українського.
Уля Розсохина: Не розумію. Як це?
Рина Мазайло: А так, що тільки з українського.
Уля Розсохина: Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Рина Мазайло: Ха-ха! Ти дурна!
Уля Розсохина: Серйозно?
Рина Мазайло: Серйозно дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український.[16]Перша дія, 3.

  •  

Рина Мазайло: Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
Лина Мазайло: Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався?! Там такий, що в нього кури по-українському говорять.[17]Перша дія, 7.

  •  

Уля Розсохина: Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, що б ти сказала, коли б ти була я, а я — ти, себто, коли б він тебе отак проводжав?
Рина Мазайло: Що я б сказала?
Уля Розсохина: Так.
Рина Мазайло: Коли б я була ти, а ти — я?
Уля Розсохина: Так.
Рина осіклась, поморщила лоба.
Уля Розсохина: Ага! Ага!.. І ти б не знала, що сказати, Рино!
Рина Мазайло: Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.[18]Друга дія, 1.

  •  

Баронова-Козино: Ах, боже мій! Та в руській мові звука «г» майже немає, а є «ґ». Звук «г» трапляється лише в слові «бог», та й то вимовляється…
Мина Мазайло: Знаю! Оце саме «ге» і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Баронова-Козино: Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
Мина Мазайло: О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало…[19]Друга дія, 6.

  •  

Мина Мазайло: Я вже не Мазайло.
Мокій Мазайло: Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?
Мина Мазайло: Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду…[20]Друга дія, 7.

  •  

Уля Розсохина: А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься.
Рина Мазайло: Ну?
Уля Розсохина: І знаєш, «дружина» — це краще , як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай: рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько.
Рина Мазайло: Ну, бачу я…
Уля Розсохина: Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней»,— ти чуєш? На ней, на…
Рина Мазайло: Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі — однаково будеш: не на і не поруч, а під, під, ідійотко!
[21]Третя дія, 1.

  •  

Тьотя Мотя: Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад…
Дядько Тарас: Хто?
Тьотя Мотя: Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Єто… Єто ж просто безобразіє!
Дядько Тарас: Тарас Бульба? Бульба Тарас? Остап? Андрій? Га?
Тьотя Мотя: Що?
Дядько Тарас: Говорили по-московському?
Тьотя Мотя: Що з вами?
Дядько Тарас: По-московському, га?
Тьотя Мотя: А ви думали по-вашому, по-хохлацькому?
Дядько Тарас: Тарас Бульба?.. Ніколи в світі! Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському…
Тьотя Мотя: Єтого нє может бить!
Дядько Тарас: Га?
Тьотя Мотя: Єтого нє может бить!
Дядько Тарас: Доводи?
Тьотя Мотя: Доводи? Будь ласка,— доводи. Да єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада.
Рина Мазайло: Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.
Тьотя Мотя: Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..
Дядько Тарас: Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш.[22]Третя дія, 4.

  •  

Тьотя Мотя: І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина?
Мокій Мазайло: Я — українець!
Тьотя Мотя: Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?
Мокій Мазайло: Вони такі росіяни, як росіяни — українці…
Тьотя Мотя: Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
Мина Мазайло: Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
Тьотя Мотя: Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
Мина Мазайло: Частина — наші малороси, себто руські…
Тьотя Мотя: Ну?
Мина Мазайло: А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки!
Тьотя Мотя: Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Дядько Тарас: Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом…[23]Третя дія, 7.

  •  

Мина Мазайло: Нікому не вірю і не повірю, нікому в світі! Лише йому одному…
Лина Мазайло: Цс-с-с…
Тьотя Мотя: Кому?
Мина Мазайло: Серцеві свому! Бо воно ось передчува, що нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце.
Микита Губа: Це значить — воно у вас хворе.[5]Третя дія, 7.

  •  

Мина Мазайло: А я не повірю вам, не повірю! І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
Дядько Тарас: Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!
Мокій Мазайло: Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів самих лише селян-українців, хто?
Тьотя Мотя: А хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики.
<…>
Дядько Тарас: Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців.[24]Третя дія, 7.

  •  

Тьотя Мотя: Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного! Скажіть, будь ласка, у вас і партійці бакалають цією мовою?
Мокій Мазайло: Так.
Дядько Тарас (про себе): Балакають так, що вже мене люди перестали розуміти. Мене, українця з діда-прадіда… Гм!..
Мокій Мазайло: Так. І партійці, і комсомольці.
Тьотя Мотя: Не розумію. Тоді у вас якась друга партія. У нас, у Курську, нічого подібного! Нічого подібного! Всі говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тільки, що нам її трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську.[9]Третя дія, 7.

  •  

Тьотя Мотя: Ага! Так і ви крали?!
Дядько Тарас: Хоч і крали, та не ховались. Украли у німців «лямпу»,— кажемо: лямпа, а ви її перекрутили вже на якусь «лам-пу». Лампа!
Тьотя Мотя: Ми хоч крали, та переробляли. Украли у німців «штуль» — зробили з нього «стул». А вам ліньки було й переробити. Украли у німців «лямпу», так усім видко, що крадена. Лямпа.
Дядько Тарас: Ви і в нас крали.
Тьотя Мотя: Ви у нас![25]Третя дія, 7.

  •  

Микита Губа: Ми, члени КСМУ, обговоривши питання про прізвище взагалі, принципово подаємо таку пропозицію: ми переконані, що за повного соціалізму поміж вільних безкласових людей поведуться зовсім інші, нові прізвища. Можливо, що й не буде окремих прізвищ.
Дядько Тарас: А як?..
Микита Губа: А просто так, що кожний член великої всесвітньої трудової комуни замість прізвища матиме свого нумера, і все. Наприклад, товариш нумер 35—51. Це визначатиме, що у всесвітньому статистичному реєстрі його вписано буде 35—51-м, що нумер його трудової книжки, особистого телефону, аеромотора, кімнати і навіть зубщітки буде 35—51. Отже, ми, Іван Тертика і Микита Губа, принципово за всесвітню нумерну систему.[26]Третя дія, 7.

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — 608 с. — ISBN 5-308-00654-7