Перейти до вмісту

Малкович Іван Антонович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Іван Малкович)
Іван Антонович Малкович
Іван Малкович на церемонії нагородження «Коронації слова 2013»
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Анто́нович Малко́вич (нар. 1961) — український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Цитати

[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


  •  

Бути вільним — це радше бути щасливим невільником улюбленої праці, рідних і близьких людей. Ох, якби ще й самодостатньої і вільної країни[1]!

 
Ця цитата була обрана цитатою дня 10 травня 2016 року.
  •  

В багатьох цивілізованих країнах культ читання пропагують по телебаченню, в пресі, радіо, а також відомі люди найнесподіваніших професій. До прикладу, в Польщі повсюди організовують цілеспрямовані розгорнуті акції. У нас, на жаль, цього немає. Важко людині це прививати, бо до культури треба тягтися. Тому я й книжки роблю трошки такі загарні для дітей. Чому? Хочу, щоб саме до такої книжки вони тяглися, прагнули її мати, бо це щось вище, не повсякденне, двері в інший, справжній світ[2].

  •  

Взагалі на розвиток імперських мов працює багато народів. Словник англійської мови щороку попвнюється тисячами слів, а української — ні, бо ми дуже консервативні. Коли шлунок мови безліч разів оперували, змушували голодувати, вкиньте у нього якесь іншомовне слово — і воно стане виразкою чи реп'яхом на тілі мови, не ввійде в її кров, не приживеться. Ми мусимо бути сприйнятливішими до іншомовних і сленґових слів. Але це я так кажу теоретично, а як доходить до практики, то й сам нечасто ризикую надто підживлятимя в чужих мовах[3].

  •  

Ви майже не знайдете нині перекладів Підмогильного з французької,а це була якраз дуже гарна нюансована сучасна українська мова. Зеров це вмів робити. Куліш задав тон. Але найвишуканіша українська мова, як на мене, в Лесі Українки[4].

  •  

В юності я, якщо можна так сказати, відкрив власний закон криниці: що більше віддаєш, то чистіша вода прибуває. Проосто іди, ділися своїм світлом, і пам'ятаючи про все, ні про що не шкодуй[5].

  •  

Добро — це коли від твоєї присутності на цьому світі добре і тобі, і людям. А зло — це коли добре тільки тобі. Хоча це й не аксіома[1].

  •  

Живеться українцям погано, бо вони бідні. Хоча й надмірне багатство породжує пиху. Коли людина має фінансову можливість задовольнити свої матеріальні потреби, тоді вона більш схильна до культури, роздумування, толерантності. Ми бачимо це в Європі. Наші люди невдоволені, озлоблені, бо вони бідні[2].

  •  

Зрештою, я вважаю, що Байрон започаткував жанр нового поетичного роману, а Ліна Костенко «Марусею Чурай» його завершила[6].

  •  

Львів – центр духу, культурна столиця України. Маю безконечне зачудування літературними подіями Львова. Тільки у Львові цілу ніч молодь слухає поезію – не те, що в Україні, у цілій Європі такого немає! Тут є те моносередовище, якого нам так бракує. Тут є Україна[2].

  •  

Найкасовійший автор — український народ. Тому що ми видали «100 казок» у двох томах. І лише перший том розійшовся накладом 70 тис. примірників! Зараз у роботі третій — останній — том. Ці книжки яскраво ілюстровані. Над ними працювали найкращі художники[7]...

  •  

Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме[8].

  •  

Найяскравішим і найказковішим у моєму житті було, звісно, дитинство. Постійне очікування дива було пов’язане з приходом сакральних для гуцульського хлопчика свят. Особливе тремтіння викликало свято Маланки, хоч його і суворо забороняли. На Маланку можна було переодягтися й бути невпізнаваним; з’являлося якесь щемке й дивовижне відчуття свободи...
Але кульмінаційним моментом дитячого життя було свято Миколая. Це взагалі, мабуть, найочікуваніша мить, до якої готуєшся цілий рік[9]...

  •  

Не зрадити своїй «первородній» мрії. В моєму варіанті це означає: гроші заради книжок, а ніяк не навпаки[1]. — Про особисту формулу успіху.

  •  

Переклад Рильського «Ночі проти Різдва» — це серцевинний твір української літератури, тому що це фактично репереклад[4].

  •  

Чи задоволений я собою? Швидше ні. Не хочу копатися в собі, бо це може звучати нещиро та награно, мовляв, чому не задоволений, адже успішний видавець і таке інше. Але, можливо, я невдоволений якраз тим, що мало залишається на творчість, мало можна висловити у віршах того, що хотів би[2].

  •  

Щастя — це повнота світу, внутрішній лад. Коли всі рідні й близькі здорові і зайняті своїми улюбленими справами. Коли маєш можливість робити те, що хочеш, коли за дружньою розмовою вдається з'ясувати щось просте й сокровенне, коли відчуваєш приємну втому від необтяжливої фізичної праці, коли переповнюють образи, а ти за своїм столиком при вікні ледве встигаєш їх записувати…
Я щасливий в різних іпостасях і різною мірою. Як людина, як поет, як видавець, як громадянин. Щодо останнього, то найменше[1].

  •  

У поезії — наприклад Ріль­ке в перекладі Миколи Бажана. Ця книжечка років з двадцять п’ять мандрувала зі мною у прос­торі й часі. Вона вже така пошарпана, затерта… Але — улюблена! Рільке — це наче привідчинені таємничі поетичні двері, мов якийсь озонний тунель у справж­ній поетичний Всесвіт[7]… — Про улюблених авторів.

  •  

Якщо говорити про добру книгу — то вона як фільм, у якому ти сам собі режисер і оператор. Беручиїї до рук, стаєш паном, бо від тебе дуже багато залежить. Малюєш в уяві новий світ, особливо, якщо це доросла книжка без малюнків[8].

  •  

Я не можу сказати, що таке поезія, бо вона так самонеохпна, як, скажімо, повітря[5].

Цитати з віршів

[ред.]
  •  

...бо все мине, як сад, що на очах пошерх:
нам буде тільки ніч; ніч, як псалтир — постійна...
...
а де були плоди — лиш отворів волання:
крізь них князі садів відлинуть, певно, теж[10]. —
«Ніч. Осінь»

  •  

Господи, літа стебельце
всели до самітніх душ,
дай кожному звити кубельце,
і не поруш.

Хай кожен в цім світі спасеться,
хай світить з-за темних круч
довкола кожного серця
віри твоєї обруч. — «З нічних молитов»

  •  

Іде з хоругвою колядки
і прославляє урочисто
ровесника, що шоколадки
скидає із небес пречистих[11]. —
«Синочкові на першу його коляду»

  •  

...і ти накреслиш коло,
розтягши циркуля аж до самого краю:
о, як же тісно в колі тім довкола,
а в нім живуть, радіють і вмирають[12].

  •  

зближалося на тридцять літ:
моря сповільна замерзали,
дороги зчорна позіхали,
і їжаком
котився
світ[13]. —
«Зближалося на тридцять літ»

  •  

 —
«Якщо ріка...»

  •  

...Лиш кахлі скалочку ще видко,
де жовняр на коні:
при боці жовте пістолєтко
і горличка в вікні[14]. —
«Кахляна (тоскна) буколіка»

  •  

На цій чорній землі — що робити
білим янголам? — вугіль дробити
чи ридати в блакить?

Кожен янгол волить цю ж хвилину
в сад небесний віднести дитину,
але Бог не велить...

  •  

Я загубив свій ключ: я голочку соснову
назвав своїм ключем — І загубив чомусь,
і чóмусь не знайду, й, відшукуючи, знову
знаходжу не його — і до дверей тулюсь.

Я всі ці довгі дні ключа свого шукаю,—
я загубив свій ключ? я мав його чи ні?
який він? і чому так пахне він мені,
як голочку сосни у пальцях розтираю...

Про Малковича

[ред.]
  •  

Безперечно, Іван Малкович — один з тих, завдяки кому зберігається тяглість в українській літературі. Як поета його свого часу підтримали Павличко, Костенко і Кочур, як видавець він видав Нестайка, Костенко, Вінграновького, Шевчука. Бути таким зв'язком між поколіннями йому допомагає не лише літературний талант. Хтось каже, що Малковичу слід би було стати дипломатом, інші вважають, що він передовсім вроджений бізнесмен, щоправда, з бездоганним книжковим смаком, комусь довелося зіткнутися з його надмірною прискіпливістю і вимогливістю. Сам же він переконує, що в житті найважливіше — не зраджувати те, у що віриш, і вміти бути вдячним[15].

  Тетяна Терен

Джерела

[ред.]

Примітки

[ред.]