Тичина Павло Григорович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Тичина Павло)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тичина Павло Григорович
Pavlo Tychyna.png
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети,
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім – всі планети[1].
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Павло́ Григо́рович Тичи́на (1891–1967) — український радянський поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР (1953–1959). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Цитати[ред.]

В[ред.]

  •  

Все на світі від примружених очей.

  •  

Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.

  •  

Вся і давність, і обнова — українська мова.

  •  

В жорстокості живих — закон життя.

Г[ред.]

  •  

Д[ред.]

  •  

Де грози падають — там райдуги встають.

З[ред.]

  •  

Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.[2]

І[ред.]

  •  

І рости і діяти нам треба,
Так, щоб єж гриміло з краю в край.

Збірка «І рости, і діяти», 1949[3]

Л[ред.]

  •  

Лиш правда є вічна, а то все трава — поезія «Москва», 1947[4]

Н[ред.]

  •  

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих…[5]

Бій під Крутами, «Пам'яті тридцяти» (1918)
  •  

Нам треба голосу Тараса</poem> — поезія «В ім'я людей», 1939[6]

  •  

Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма.

  •  

Немає мужності другої,
Як не боятися життя

  •  

Нема сильніш од землетрусу,
Як потрясать серця людей

  •  

Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та

поезія «Пісня трактористки», 1933[7]

П[ред.]

  •  

Предтеча завше менш талановитий за месію.

  •  

Проти мурів, проти молу
В нас бадьорість комсомолу —
ще й підмога йде:
збільшовиченої ери
піонери, піонери —
партія веде,
партія веде

поезія «Партія веде», 1933[8]

С[ред.]

  •  

Скажіть: що сонць системи, як не бризки?
Скажіть: що земля, як не крапка?
І вся людськість хіба не єсть інфузорії
(пожирай, пожирай себе в краплі води)?
[...]
Народи йдуть, червоно мають:
свободі путь! свободі путь!
І кров’ю землю напаяють
і знов у землю тліть ідуть[9].

  •  

Сталь і ніжність, друже мій,
Поєднать в собі зумій

збірка поезій «Сталь і ніжність», 1939[10]

Т[ред.]

  •  

Та нехай собі, як знають,
Божеволіють, конають,—
Нам своє робить!

поезія «Партія веде», 1933[11]
  •  

Труд переростає у красу</poem> — поезія «І рости, і діяти…», 1945[12]

У[ред.]

  •  

Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі, сірі, блакитні…

Я[ред.]

  •  

Я єсть народ, якого
Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене,
яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права
не питаюсь.
Щоб жить — я всі
кайдани розірву.
Я стверджуюсь,
я утверждаюсь,
бо я живу

«Я утверждаюсь», 1943)[13]
 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 16 вересня 2016 року.

Про Тичину[ред.]

Павлові Тичині
І ти продався їм, Тичино,
І ти пішов до москаля?
О, бідна мати, Україно,
В журбі головонька твоя.
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет, колишній наш Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б'є катам поклони,
Катів виспівує в піснях.
А з-під землі ідуть прокльони
Борців, розп'ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний жиде,
Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина… цей не піде —
Він сам розіпне на хресті. (Олександр Олесь, 11.5.1928)

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg