Перейти до вмісту

Тичина Павло Григорович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Тичина Павло)
Тичина Павло Григорович
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети,
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім – всі планети[1].
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Павло́ Григо́рович Тичи́на (1891–1967) — український радянський поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР (1953–1959). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Цитати

[ред.]

З автобіографії (1919-1920 рр.[2])

[ред.]
  •  

Перший вірш через Мих[айла] Коцюбинського було надруковано у Л[ітературно]-Н[ауковому] В[істнику] за січень 1912 року. Трохи пізніше появився вірш у «Рідному Краї» (дата під віршем 1910 р.) та в «Українській Хаті». Після річної перерви, я вступив на посаду до контори «Ради». В Раді почав друкувати свої оповідання. У «Світлі» в той час я був завідуючим редакцією і теж видрукував у ньому одне оповідання. У всіх цих оповіданнях я попробував себе на гумористиці. Містив у «Раді» дописи[3].

  •  

З виходом у світ «Соняшних Кларнетів» для мене починається кресчендо, яке тривало до Ґрупи ґроністів. Кожне ж кресчендо не безкінечне. З заявами групи «Гроно», що Тичина в «Соняшних Кларнетах» панич не більше — ніби то починається димінуендо, хоч «Плуг» (навіть не вся збірка, а перший її вірш) не хоче подаватись[3].

  •  

З діячів особливо на мене вплинув всією своєю особою Мих[айло] Мих[айлович] Коцюбинський. Ні до якої школи не можу себе зарахувати. В мені є і символізм, і імпресіонізм, і навіть футуризм та в деякій мірі імажинізм[4].

З поезії

[ред.]
    •  

    Все на світі від примружених очей.

    •  

    Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.

    •  

    Вся і давність, і обнова — українська мова.

    •  

    В жорстокості живих — закон життя.

    •  

    Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.[5]

    •  

    І рости і діяти нам треба,
    Так, щоб єж гриміло з краю в край.

    — Збірка «І рости, і діяти», 1949[6]

    •  

    Лиш правда є вічна, а то все трава — поезія «Москва», 1947[7]

    •  

    На Аскольдовій могилі
    Поховали їх —
    Тридцять мучнів-українців,
    Славних молодих…[8]

    — Бій під Крутами, «Пам'яті тридцяти» (1918)

    •  

    Нам треба голосу Тараса

    — поезія «В ім'я людей», 1939[9]</poem>
    •  

    Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма.

    •  

    Немає мужності другої,
    Як не боятися життя

    •  

    Нема сильніш од землетрусу,
    Як потрясать серця людей

    •  

    Не той тепер Миргород,
    Хорол-річка не та

    — поезія «Пісня трактористки», 1933[10]

    •  

    Предтеча завше менш талановитий за месію.

    •  

    Проти мурів, проти молу
    В нас бадьорість комсомолу —
    ще й підмога йде:
    збільшовиченої ери
    піонери, піонери —
    партія веде,
    партія веде

    — поезія «Партія веде», 1933[11]

  •  

Скажіть: що сонць системи, як не бризки?
Скажіть: що земля, як не крапка?
І вся людськість хіба не єсть інфузорії
(пожирай, пожирай себе в краплі води)?
[...]
Народи йдуть, червоно мають:
свободі путь! свободі путь!
І кров’ю землю напаяють
і знов у землю тліть ідуть[12].

    •  

    Сталь і ніжність, друже мій,
    Поєднать в собі зумій

    — збірка поезій «Сталь і ніжність», 1939[13]

    •  

    Та нехай собі, як знають,
    Божеволіють, конають,—
    Нам своє робить!

    — поезія «Партія веде», 1933[14]

    •  

    Труд переростає у красу

    — поезія «І рости, і діяти…», 1945[15]</poem>
    •  

    Я єсть народ, якого
    Правди сила
    ніким звойована ще не була.
    Яка біда мене,
    яка чума косила! —
    а сила знову розцвіла.
    Щоб жить — ні в кого права
    не питаюсь.
    Щоб жить — я всі
    кайдани розірву.
    Я стверджуюсь,
    я утверждаюсь,
    бо я живу

    — «Я утверждаюсь», 1943)[16]

     
    Ця цитата була обрана цитатою дня 16 вересня 2016 року.

Про Тичину

[ред.]
  •  

Різні люди по-різному реагували на насильство. Літературознавець Юрій Лавріненко виділив чотири типи «останнього рішення».[17]
«Гра з дияволом» – таку долю обрали для себе П. Тичина, М. Бажан, Остап Вишня. […] останній бастіон П. Тичина таки втримав. […] коли в 1958 році партія зажадала підписання закону про двомовність, не підписав, відмовившись від посади голови ВР УРСР.[18]

  — Ірина Рева
  • Павлові Тичині
І ти продався їм, Тичино,
І ти пішов до москаля?
О, бідна мати, Україно,
В журбі головонька твоя.
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет, колишній наш Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б'є катам поклони,
Катів виспівує в піснях.
А з-під землі ідуть прокльони
Борців, розп'ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний жиде,
Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина… цей не піде —
Він сам розіпне на хресті. (Олександр Олесь, 11.5.1928)

Див. також

[ред.]

Примітки

[ред.]
  1. ↑ Крюґер, 2020, с. 74
  2. ↑ Датується за змістом
  3. 1 2 Автобіографії, 2015, с. 402
  4. ↑ Автобіографії, 2015, с. 403
  5. ↑
  6. ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 120
  7. ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 147
  8. ↑ Павло Тичина. «Пам'яті тридцяти». Процитовано 20 січня 2016.
  9. ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 178
  10. ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 193
  11. ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 212
  12. ↑ Крюґер, 2020, с. 75
  13. ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 264
  14. ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 270
  15. ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 279
  16. ↑
  17. ↑ Лавріненко Ю. Література межової ситуації. – Українська літературна газета. – 1957. – червень. – № 6. – с. 2.
  18. ↑ Рева І. По той бік…, 2019, с. 64-66

Джерела

[ред.]