Тичина Павло Григорович

Тичина Павло Григорович

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, Лиш Сонячні Кларнети, У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім – всі планети.

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Павло́ Григо́рович Тичи́на (1891–1967) — український радянський поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР (1953–1959). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Цитати

З автобіографії (1919-1920 рр.)

Перший вірш через Мих[айла] Коцюбинського було надруковано у Л[ітературно]-Н[ауковому] В[істнику] за січень 1912 року. Трохи пізніше появився вірш у «Рідному Краї» (дата під віршем 1910 р.) та в «Українській Хаті». Після річної перерви, я вступив на посаду до контори «Ради». В Раді почав друкувати свої оповідання. У «Світлі» в той час я був завідуючим редакцією і теж видрукував у ньому одне оповідання. У всіх цих оповіданнях я попробував себе на гумористиці. Містив у «Раді» дописи.

З виходом у світ «Соняшних Кларнетів» для мене починається кресчендо, яке тривало до Ґрупи ґроністів. Кожне ж кресчендо не безкінечне. З заявами групи «Гроно», що Тичина в «Соняшних Кларнетах» панич не більше — ніби то починається димінуендо, хоч «Плуг» (навіть не вся збірка, а перший її вірш) не хоче подаватись.

З діячів особливо на мене вплинув всією своєю особою Мих[айло] Мих[айлович] Коцюбинський. Ні до якої школи не можу себе зарахувати. В мені є і символізм, і імпресіонізм, і навіть футуризм та в деякій мірі імажинізм.

В

Все на світі від примружених очей.

Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.

Вся і давність, і обнова — українська мова.

В жорстокості живих — закон життя.

Г

Голод — революції язик.

Д

Де грози падають — там райдуги встають.

З

Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.

І

І рости і діяти нам треба, Так, щоб єж гриміло з краю в край. — Збірка «І рости, і діяти», 1949

Л

Лиш правда є вічна, а то все трава — поезія «Москва», 1947

Н

На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів-українців, Славних молодих… — Бій під Крутами, «Пам'яті тридцяти» (1918)

Нам треба голосу Тараса</poem> — поезія «В ім'я людей», 1939

Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма.

Немає мужності другої, Як не боятися життя

Нема сильніш од землетрусу, Як потрясать серця людей

Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та — поезія «Пісня трактористки», 1933

П

Предтеча завше менш талановитий за месію.

Проти мурів, проти молу В нас бадьорість комсомолу — ще й підмога йде: збільшовиченої ери піонери, піонери — партія веде, партія веде — поезія «Партія веде», 1933

С

Скажіть: що сонць системи, як не бризки? Скажіть: що земля, як не крапка? І вся людськість хіба не єсть інфузорії (пожирай, пожирай себе в краплі води)? [...] Народи йдуть, червоно мають: свободі путь! свободі путь! І кров’ю землю напаяють і знов у землю тліть ідуть.

Сталь і ніжність, друже мій, Поєднать в собі зумій — збірка поезій «Сталь і ніжність», 1939

Т

Та нехай собі, як знають, Божеволіють, конають,— Нам своє робить! — поезія «Партія веде», 1933

Труд переростає у красу</poem> — поезія «І рости, і діяти…», 1945

У

Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі, сірі, блакитні…

Я

	Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. Щоб жить — я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу — «Я утверждаюсь», 1943)
	Ця цитата була обрана цитатою дня 16 вересня 2016 року.

Про Тичину

Павлові Тичині

І ти продався їм, Тичино,

І ти пішов до москаля?

О, бідна мати, Україно,

В журбі головонька твоя.

В кривавім морі по коліна

Стоїть без сорому в очах

Поет, колишній наш Тичина,

І прославляє смерть і жах.

Прилюдно б'є катам поклони,

Катів виспівує в піснях.

А з-під землі ідуть прокльони

Борців, розп'ятих на хрестах.

Іудо, ти шляхетний жиде,

Пішов, повісивсь в самоті.

Павло Тичина… цей не піде —

Він сам розіпне на хресті. (Олександр Олесь, 11.5.1928)

Див. також

• О панно Інно..

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Коваль А. П., Коптілов В. В.. Крилаті вислови в українській літературній мові. 2-е вид., перероб. та доп.. — К.: Вища школа, 1975. — 335 с.
• Вано Крюґер. Розчахнута квітка. — Київ: 2020. — 128 с. — ISBN 978-617-7313-47-1
• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3