Тичина Павло Григорович
Тичина Павло Григорович | |
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, Лиш Сонячні Кларнети, У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім – всі планети[1]. | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Павло́ Григо́рович Тичи́на (1891–1967) — український радянський поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР (1953–1959). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).
# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я |
Цитати
[ред.]Перший вірш через Мих[айла] Коцюбинського було надруковано у Л[ітературно]-Н[ауковому] В[істнику] за січень 1912 року. Трохи пізніше появився вірш у «Рідному Краї» (дата під віршем 1910 р.) та в «Українській Хаті». Після річної перерви, я вступив на посаду до контори «Ради». В Раді почав друкувати свої оповідання. У «Світлі» в той час я був завідуючим редакцією і теж видрукував у ньому одне оповідання. У всіх цих оповіданнях я попробував себе на гумористиці. Містив у «Раді» дописи[3]. |
З виходом у світ «Соняшних Кларнетів» для мене починається кресчендо, яке тривало до Ґрупи ґроністів. Кожне ж кресчендо не безкінечне. З заявами групи «Гроно», що Тичина в «Соняшних Кларнетах» панич не більше — ніби то починається димінуендо, хоч «Плуг» (навіть не вся збірка, а перший її вірш) не хоче подаватись[3]. |
З діячів особливо на мене вплинув всією своєю особою Мих[айло] Мих[айлович] Коцюбинський. Ні до якої школи не можу себе зарахувати. В мені є і символізм, і імпресіонізм, і навіть футуризм та в деякій мірі імажинізм[4]. |
З поезії
[ред.]В
[ред.]Все на світі від примружених очей. |
Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі. |
Вся і давність, і обнова — українська мова. |
В жорстокості живих — закон життя. |
Г
[ред.]Д
[ред.]З
[ред.]Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне.[5] |
І
[ред.]І рости і діяти нам треба, |
Л
[ред.]Н
[ред.]На Аскольдовій могилі |
Нам треба голосу Тараса</poem> — поезія «В ім'я людей», 1939[9] |
Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма. |
Нема сильніш од землетрусу, |
П
[ред.]Предтеча завше менш талановитий за месію. |
Проти мурів, проти молу |
С
[ред.]Сталь і ніжність, друже мій, |
Т
[ред.]Та нехай собі, як знають, |
У
[ред.]Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі, сірі, блакитні… |
Я
[ред.] Ця цитата була обрана цитатою дня 16 вересня 2016 року.
|
Про Тичину
[ред.]- Павлові Тичині
- І ти продався їм, Тичино,
- І ти пішов до москаля?
- О, бідна мати, Україно,
- В журбі головонька твоя.
- В кривавім морі по коліна
- Стоїть без сорому в очах
- Поет, колишній наш Тичина,
- І прославляє смерть і жах.
- Прилюдно б'є катам поклони,
- Катів виспівує в піснях.
- А з-під землі ідуть прокльони
- Борців, розп'ятих на хрестах.
- Іудо, ти шляхетний жиде,
- Пішов, повісивсь в самоті.
- Павло Тичина… цей не піде —
- Він сам розіпне на хресті. (Олександр Олесь, 11.5.1928)
Див. також
[ред.]Примітки
[ред.]- ↑ Крюґер, 2020, с. 74
- ↑ Датується за змістом
- ↑ а б Автобіографії, 2015, с. 402
- ↑ Автобіографії, 2015, с. 403
- ↑ [1]
- ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 120
- ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 147
- ↑ Павло Тичина. «Пам'яті тридцяти». Процитовано 20 січня 2016.
- ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 178
- ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 193
- ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 212
- ↑ Крюґер, 2020, с. 75
- ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 264
- ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 270
- ↑ Крилаті вислови, 1975, с. 279
- ↑ [2]
Джерела
[ред.]- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Коваль А. П., Коптілов В. В.. Крилаті вислови в українській літературній мові. 2-е вид., перероб. та доп.. — К.: Вища школа, 1975. — 335 с.
- Вано Крюґер. Розчахнута квітка. — Київ: 2020. — 128 с. — ISBN 978-617-7313-47-1
- Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3