Бойчукісти
Бойчукісти — плеяда малярів-монументалістів, учнів і послідовників Михайла Бойчука. У 1930-ті ж роки переважну більшість цих митців, як і самого Бойчука, було репресовано за «контрреволюційний традиціоналізм» і «національну форму», а чимало їхніх творів знищено.
Цитати
[ред.]Доволі швидко групу “Renovation Bizantine” поповнили нові завзяті митці-«нео-візантисти»: Микола Касперович, Софія Налепинска, Софія Бодуен де Куртене, Яніна Леваковська (1890-1972), Хелен Шрамм (вона ж — Гелена Шраммувна) і два теоретики мистецтв — Йосип Пеленський (1879-1957) та Євген Бачинський. |
|||||
| — Олександр Рудяченко |
«Друге пришестя» об'єднання відбулося вже в пореволюційні роки на Батьківщині. Склад угрупування монументалістів дещо змінився, але його лави й надалі поповнювали надзвичайно талановиті художники, серед яких були зокрема Іван Липківський, Василь Седляр та Іван Падалка[2]. — Зі статті «Новаторство Михайло Бойчука: український монументалізм, відродження Візантії та феномен бойчукізму» (2021) |
|||||
| — Валерія Степаненко |
Один із провідних британських мистецтвознавців мало не зі сльозами на очах мені розповідав, як після виставки в Метрополітен-музеї робіт бойчукістів, точніше, того, що по них лишилося, вони з дружиною місяць не могли спати, мусили лікуватися від нервового потрясіння. Можна уявити, яке це для нього було шокуюче відкриття: побачити, що в 30-х роках минулого століття було знищено якимись «капітанами матвєєвими» цілий напрямок у світовому монументальному мистецтві. А він же як фахівець відразу проектує на пізніших монументалістів, на Сікейроса, на Ріверу, а тут під кожним ескізом — «знищено», «знищено», «знищено». Для жителя Британії, де від віку нічого не пропадало, ніколи не було ніяких воєн та пожеж, історія знищення українського авангарду — майже те саме, що історія спалення Александрійської бібліотеки. Це ми з вами живемо в звичному для нас режимі постійної Руїни[3]... |
|||||
| — Оксана Забужко |
Див. також
[ред.]Примітки
[ред.]
