Світличний Іван Олексійович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Цитати Івана Світличного)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Світличний Іван Олексійович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Іва́н Олексі́йович Світли́чний (1929–1992) — український мовознавець, літературний критик, поет, діяч українського руху опору 1960—70-их років, репресований. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка.

Цитати[ред.]

  • Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
  • Вщухає суєтна тривога.
І в небесах я бачу Бога,
І Боже слово на землі.
  • Поезія — свобода серця…[1]
  • Трудний він і тернистий, шлях на Голгофу слави.
  • Я вірю в риму, / У силу слова незбориму, /В талан-натхнення, в Божий дар.
  • Той у Сірка очей найма, / Того тягар пошан зім'яв. ...
  • Так мало кременю! Найпаче,/ Як над ребром зависне гак.
  • У яничари пруть ягнята. / І нікому меча підняти...
  • Така овеча послідуща паства, / Що вити хочеться від роду-братства! / А кров - одна. Вичавлюю раба / Із себе - спадок роду! - по краплині.
  • Статисти числяться в артистах.
  • Безчестю алібі нема.
  • За рай життям платити треба!
  • Голову покласти - ще не значить впасти...
  • Порційні дози патріотизму / Та нормативи прав і свобод: / Любити порціями Вітчизну / І знати з дозволу свій народ.
  • Не густо між Боянами героїв.
  • Поети стріляють римами, чекісти - із револьверів! / У серце стріляють. Серце - мішень для куль і для рим.
  • Я честі свою твердиню, нескорений образ свободи, / Фортецю своєї гідності - душі - не здам і на п'ядь.
  • Поети! Не пишайтеся вінцем лавровим. Ваш вінець - терновий.
  • Є високий, шляхетний закон між мужчинами: / Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли
  • ...вірую / В однокорінність свободи з офірою, / Мудрості з мужністю, серця з добром.
  • А в мене - тільки слово, Те, що мати / Навчила мене першим вимовляти, / Навчила гідно на устах нести.

Про Івана Світличного[ред.]

  •  

У всякому разі, в Івана було що послухати і було що почитати. У нього була одна з найкращих приватних бібліотек у Києві, він був не просто книголюб, а книгоман. Його бібліотека могла змагатися, наприклад, з Кочуровою, ще з кількома. Це була добірна бібліотека. Він знався з букіністами, кожного вівтірка і кожної п'ятниці йшов у книгарню «Сяйво», йому там з-під прилавка і не з-під прилавка діставали, що його цікавило. Скрізь він мав замовлення, з усіма розраховувався книжками за всілякі послуги. У кожному разі, бібліотека в нього була дуже добра, і людей, переважно добрих людей, у нього в хаті не бракувало. Приходили, приїздили. Знайомства він заводив легко[2]. — Надія Світлична

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg