Духовність
Духовність (грец. Πνευματικότητα, івр. רוחניות, лат. Spiritualitas, англ. Spirituality) — абстрактний[1] іменник до слова духовний. Як і слово першооснова духовність пов'язана з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом. Також слово часто має відтінки оціночної категорії та пов'язується з релігією. Як термін слово «духовність» використовується у таких науках, як філософія, етика, богослов'я на означення різних понять[2] так чи інакше дотичних внутрішньому світові людини.
Духовність — це ідеал, до якого прагнула й прагне людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності, а також це є прояв зрілості психіки особистості діяльністю сигнальної системи.
Цитати
[ред.]| — Карлос Сантана |
Духовність — це завжди ціннісне домобудівництво особистості. Це отой безкінечний шлях до формування свого внутрішнього світу, що дозволяє людині не залежати повністю від контексту, зовнішнього життя, тобто залишатися собі тотожним[4]. — «Принципи духовності ХХI століття» |
|||||
| — Сергій Борисович Кримський |
Примітки
[ред.]- ↑ Слова які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних матеріальних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття
- ↑ слід зауважити, що часто іншомовні поняття, які мали в своїй назві корінь «дух» були перекладені українською як «духовність», відповідно варто уникати плутанини в трактуванні духовності з різними поняттями
- ↑ Рок-цитати. Карлос Сантана
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 117
Джерела
[ред.]- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
