Кобилянська Ольга Юліанівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Кобилянська
Olha-kobylyanska.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (* 27 листопада 1863 — † 21 березня, 1942) — українська письменниця.

Цитати[ред.]

  •  

Пустині дайте мені! Далекої, широкої пустині з пекучим сонцем… без гуку і життя — нехай я плачу. Там я не стріну нічиїх очей… Зарию обличчя в запеклу землю й буду її освіжувати своїми сльозами, доки вони стануть і затоплять жаль мій смертельний і мене. А сонце буде їх усе пити… жадібне сонце болю…[1]«Мої лілеї» (1901)

  •  

Я ніколи не була духовно нижча за оточення, але завжди була самітна, ніхто мене не розумів, ніхто не любив, бо я для них була надто розумна і надто поважна, а коли я закохувалася у когось, він виявлявся боягузом, а мені таких не треба…[2]«Пейзажі душі» (21 лютого 1885)

  •  

Якщо я колись стану поганою і черствою, то дорікну Богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов…[2]«Пейзажі душі» (1 січня 1884)

  •  

…сиджу самотою і дослухаюся до бурі в своїй душі, дослухаюся до волання шаленої, неприборканої туги..Що хоче те немудре серце? Чого воно не дає мені спокою? Що так немилосердно розхитує мої засади, як буря ті смереки на горі?.. Кажуть, що є натури, які самі себе знищують.Чи я така натура? І кажуть ще, що є залюбливі натури… Я, напевне, належу до них…?»[2]«Пейзажі душі» (25 січня 1888)

  •  

Ви, добрі люди, коли будете все це читати, не думайте про мене погано — що мої думки і почуття сповнені вічним сумом. Чи я тому винна? Коли ви б могли заглянути в моє серце… Чому я не маю спокою? Чому мене оминає веселе буття людське. Моя туга ніколи не втихомириться, я страждаю,як романтики страждають.[2]«Пейзажі душі» (18 квітня 1888)

  •  

Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.[3]«Земля» (1902)

  •  

А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.[4]«Земля» (1902)

  •  

Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них.[4]«Земля» (1902)

Цитати про неї[ред.]

  •  

Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний аеропаґ, найвища інстанція. [...] Вони на те, щоби література могла перебути час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони реґулюють літературний дух і життя серед розбиття та зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духової сили. — Євшан, Микола. «Тіні забутих предків» // Євшан, Микола. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Наталя Шумило. — К.: Основи, 1998. — С. 473

  Євшан Микола

Джерела[ред.]