Світличний Іван Олексійович

Світличний Іван Олексійович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Олексі́йович Світли́чний (1929–1992) — український мовознавець, літературний критик, поет, діяч українського руху опору 1960—70-их років, репресований. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка.

Цитати

• Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
• Вщухає суєтна тривога.
  

І в небесах я бачу Бога,

І Боже слово на землі.

• Поезія — свобода серця…
• Трудний він і тернистий, шлях на Голгофу слави.
• Я вірю в риму, / У силу слова незбориму, /В талан-натхнення, в Божий дар.
• Той у Сірка очей найма, / Того тягар пошан зім'яв. ...
• Так мало кременю! Найпаче,/ Як над ребром зависне гак.
• У яничари пруть ягнята. / І нікому меча підняти...
• Така овеча послідуща паства, / Що вити хочеться від роду-братства! / А кров - одна. Вичавлюю раба / Із себе - спадок роду! - по краплині.
• Статисти числяться в артистах.
• Безчестю алібі нема.
• За рай життям платити треба!
• Голову покласти - ще не значить впасти...
• Порційні дози патріотизму / Та нормативи прав і свобод: / Любити порціями Вітчизну / І знати з дозволу свій народ.
• Не густо між Боянами героїв.
• Поети стріляють римами, чекісти - із револьверів! / У серце стріляють. Серце - мішень для куль і для рим.
• Я честі свою твердиню, нескорений образ свободи, / Фортецю своєї гідності - душі - не здам і на п'ядь.
• Поети! Не пишайтеся вінцем лавровим. Ваш вінець - терновий.
• Є високий, шляхетний закон між мужчинами: / Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли
• ...вірую / В однокорінність свободи з офірою, / Мудрості з мужністю, серця з добром.
• А в мене - тільки слово, Те, що мати / Навчила мене першим вимовляти, / Навчила гідно на устах нести.

З поезій

• Несу свободу в суд, за грати,  Мою від мене не забрати —  І здохну, а вона — моя. — з циклу "Три свободи"

• Умій суддю свого жаліти, Тяжкі гріхи йому прости, Таж він людина, як і ти: У нього дома жінка, діти. Їм треба грошей принести, І треба — ніде правди діти — З лайна собачого зуміти Державний злочин довести. Хотів би ти в тій шкурі бути? В дугу свій горб і совість гнути? Собача доля! Зрозумій І не топчи багно в болото. Жалій суддю свого достоту, Як ми жаліємо повій. — поезія “ЖАЛІСНИЙ СОНЕТ”

• Мов шашіль, точить думка підла:  «Весь світ — марнота і мана,  Шпана чи лицар — честь одна —  Гризуться всі за пайку їдла!  І відцурається жона,  І друг продасть за копу срібла.  Весь світ гармонії і світла  Не вартий мерзлого лайна».  Ніде ні святощів, ні свята...  Душа заскимлить, з тями стята.  Та, Господи, не доведи  З розпуки, з відчаю, зі страху  Покласти честь свою на плаху.  Вже краще голову клади. — поезія “Відчай”

Прикро буде, коли в заповітний час  Скажуть мудрі, скажуть красиві  Нам, рокованим, всім:  – А вас не просили — з поеми “Архімед”

• І в серці, непідвладнім злу,  Ношу з собою  Вітчизни славу немалу  І рани болю.  Ношу тягар пекучих правд,  Ганьбу Вітчизни,  Не на показ, не на парад  Патріотизму — з поезії під назвою «Шевченко», написаної за ґратами і надісланої у листі до дружини

• Ми мужчини, – й за законом честі ми чинимо –  Не для вигод і пільг, не для слова й хвали.  Є високий, шляхетний закон між мужчинами:  Як не я – тоді хто? Не тепер, то коли? — переклад з англійської Р.Кіплінґа «Ми – мужчини» з присвятою племіннику Яремі

• І в серці, непідвладнім злу,  Ношу з собою  Вітчизни славу немалу  І рани болю.  Ношу тягар пекучих правд,  Ганьбу Вітчизни,  Не на показ, не на парад  Патріотизму — з поезії під назвою «Шевченко», написаної за ґратами і надісланої у листі до дружини

Про Івана Світличного

• У всякому разі, в Івана було що послухати і було що почитати. У нього була одна з найкращих приватних бібліотек у Києві, він був не просто книголюб, а книгоман. Його бібліотека могла змагатися, наприклад, з Кочуровою, ще з кількома. Це була добірна бібліотека. Він знався з букіністами, кожного вівтірка і кожної п'ятниці йшов у книгарню «Сяйво», йому там з-під прилавка і не з-під прилавка діставали, що його цікавило. Скрізь він мав замовлення, з усіма розраховувався книжками за всілякі послуги. У кожному разі, бібліотека в нього була дуже добра, і людей, переважно добрих людей, у нього в хаті не бракувало. Приходили, приїздили. Знайомства він заводив легко. — Надія Світлична

• 	Одне об’єднало нас – щастя знати Івана Олексійовича Світличного. Тихе щастя бути поруч, бачити, чути голос. Любов не може бути перекладена на слова. Будь-які спогади – брехня і фальш. Бо вони – лише слова. Жити поряд із ним було великою радістю. Щемкою радістю знати Мудрого, Учителя....
  	— Семен Глузман

• 	Усі ми зібрані Іваном, усі ми зійшлися на світло його серця. Ми, тодішні, не розуміли цілком і не поціновували належно ролі Івана Олексійовича у нашому згуртуванні. Треба було побачити всю ту всеукраїнську планетну систему 60-х віддалік, з відстані років, щоб зрозуміти: довкола Івана оберталась Україна, тобто все, що було в Україні найкращого. Таке враження, що отой хаотичний "броунівський рух", уже насичений емоцією опору, раптово, завдяки центру, який виник в особі Івана, прибрав стрункої, організованої структури все оберталось і все тяжіло до центру.
  	— Ірина Жиленко

• 	Не можу я без посмішки Івана оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, а друга десь оббріхують старанно, склепить очей не можу ні на мить, він, як зоря, проміниться з туману, але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить. Ні словом не озветься. Ані пари із уст. Вусате сонечко моє! Несуть тобі три царіє со дари скапарене озлоблення своє. Іваночку! Ти чуєш, доброокий? Їй-бо не знаю, що я зле зробив. Чого ж бо й досі твій поріг високий ані відчув, ані переступив. <...> — Первісний начерк вірша зроблений в ніч з 4 на 5 вересня 1965 р., відразу після того, як Василь Стус дізнався про арешт друга
  	— Василь Стус

Джерела

• Цитати відомих людей про українську мову
• Світличний І. Поезії // Світличний І. О. Світлична Н. О. З живучого племені Дон Кіхотів / Упоряд. Коцюбинська М., Неживий О..— К.: Грамота, 2008,— с. 138 - 207. ISBN 978-966-349-128-8