Світличний Іван Олексійович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Іван Світличний)
Світличний Іван Олексійович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Олексі́йович Світли́чний (1929–1992) — український мовознавець, літературний критик, поет, діяч українського руху опору 1960—70-их років, репресований. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка.

Цитати[ред.]

  • Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
  • Вщухає суєтна тривога.
І в небесах я бачу Бога,
І Боже слово на землі.
  • Поезія — свобода серця…[1]
  • Трудний він і тернистий, шлях на Голгофу слави.
  • Я вірю в риму, / У силу слова незбориму, /В талан-натхнення, в Божий дар.
  • Той у Сірка очей найма, / Того тягар пошан зім'яв. ...
  • Так мало кременю! Найпаче,/ Як над ребром зависне гак.
  • У яничари пруть ягнята. / І нікому меча підняти...
  • Така овеча послідуща паства, / Що вити хочеться від роду-братства! / А кров - одна. Вичавлюю раба / Із себе - спадок роду! - по краплині.
  • Статисти числяться в артистах.
  • Безчестю алібі нема.
  • За рай життям платити треба!
  • Голову покласти - ще не значить впасти...
  • Порційні дози патріотизму / Та нормативи прав і свобод: / Любити порціями Вітчизну / І знати з дозволу свій народ.
  • Не густо між Боянами героїв.
  • Поети стріляють римами, чекісти - із револьверів! / У серце стріляють. Серце - мішень для куль і для рим.
  • Я честі свою твердиню, нескорений образ свободи, / Фортецю своєї гідності - душі - не здам і на п'ядь.
  • Поети! Не пишайтеся вінцем лавровим. Ваш вінець - терновий.
  • Є високий, шляхетний закон між мужчинами: / Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли
  • ...вірую / В однокорінність свободи з офірою, / Мудрості з мужністю, серця з добром.
  • А в мене - тільки слово, Те, що мати / Навчила мене першим вимовляти, / Навчила гідно на устах нести.

З поезій[ред.]

  •  

Несу свободу в суд, за грати,
 Мою від мене не забрати —
 І здохну, а вона — моя. — з циклу "Три свободи"

  •  

Умій суддю свого жаліти,
Тяжкі гріхи йому прости,
Таж він людина, як і ти:
У нього дома жінка, діти.
Їм треба грошей принести,
І треба — ніде правди діти —
З лайна собачого зуміти
Державний злочин довести.
Хотів би ти в тій шкурі бути?
В дугу свій горб і совість гнути?
Собача доля! Зрозумій
І не топчи багно в болото.
Жалій суддю свого достоту,
Як ми жаліємо повій. [2]поезія “ЖАЛІСНИЙ СОНЕТ”

  •  

Мов шашіль, точить думка підла:
 «Весь світ — марнота і мана,
 Шпана чи лицар — честь одна —
 Гризуться всі за пайку їдла!
 І відцурається жона,
 І друг продасть за копу срібла.
 Весь світ гармонії і світла
 Не вартий мерзлого лайна».
 Ніде ні святощів, ні свята...
 Душа заскимлить, з тями стята.
 Та, Господи, не доведи
 З розпуки, з відчаю, зі страху
 Покласти честь свою на плаху.
 Вже краще голову клади. [3]поезія “Відчай”

  •  

Прикро буде, коли в заповітний час
 Скажуть мудрі, скажуть красиві
 Нам, рокованим, всім:
 – А вас не просили [4]з поеми “Архімед”

  •  

І в серці, непідвладнім злу,
 Ношу з собою
 Вітчизни славу немалу
 І рани болю.
 Ношу тягар пекучих правд,
 Ганьбу Вітчизни,
 Не на показ, не на парад
 Патріотизму [5]з поезії під назвою «Шевченко», написаної за ґратами і надісланої у листі до дружини

  •  

Ми мужчини, – й за законом честі ми чинимо –
 Не для вигод і пільг, не для слова й хвали.
 Є високий, шляхетний закон між мужчинами:
 Як не я – тоді хто? Не тепер, то коли? [6]переклад з англійської Р.Кіплінґа «Ми – мужчини» з присвятою племіннику Яремі

  •  

І в серці, непідвладнім злу,
 Ношу з собою
 Вітчизни славу немалу
 І рани болю.
 Ношу тягар пекучих правд,
 Ганьбу Вітчизни,
 Не на показ, не на парад
 Патріотизму [7]з поезії під назвою «Шевченко», написаної за ґратами і надісланої у листі до дружини

Про Івана Світличного[ред.]

  •  

У всякому разі, в Івана було що послухати і було що почитати. У нього була одна з найкращих приватних бібліотек у Києві, він був не просто книголюб, а книгоман. Його бібліотека могла змагатися, наприклад, з Кочуровою, ще з кількома. Це була добірна бібліотека. Він знався з букіністами, кожного вівтірка і кожної п'ятниці йшов у книгарню «Сяйво», йому там з-під прилавка і не з-під прилавка діставали, що його цікавило. Скрізь він мав замовлення, з усіма розраховувався книжками за всілякі послуги. У кожному разі, бібліотека в нього була дуже добра, і людей, переважно добрих людей, у нього в хаті не бракувало. Приходили, приїздили. Знайомства він заводив легко[8]. — Надія Світлична

  •  

Одне об’єднало нас – щастя знати Івана Олексійовича Світличного. Тихе щастя бути поруч, бачити, чути голос. Любов не може бути перекладена на слова. Будь-які спогади – брехня і фальш. Бо вони – лише слова. Жити поряд із ним було великою радістю. Щемкою радістю знати Мудрого, Учителя...[9].

  Семен Глузман
  •  

Усі ми зібрані Іваном, усі ми зійшлися на світло його серця. Ми, тодішні, не розуміли цілком і не поціновували належно ролі Івана Олексійовича у нашому згуртуванні. Треба було побачити всю ту всеукраїнську планетну систему 60-х віддалік, з відстані років, щоб зрозуміти: довкола Івана оберталась Україна, тобто все, що було в Україні найкращого. Таке враження, що отой хаотичний "броунівський рух", уже насичений емоцією опору, раптово, завдяки центру, який виник в особі Івана, прибрав стрункої, організованої структури все оберталось і все тяжіло до центру[10].

  Ірина Жиленко
  •  

Не можу я без посмішки Івана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночі, коли Київ спить,
а друга десь оббріхують старанно,
склепить очей не можу ні на мить,
він, як зоря, проміниться з туману,
але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.
Ні словом не озветься. Ані пари
із уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобі три царіє со дари
скапарене озлоблення своє.
Іваночку! Ти чуєш, доброокий?
Їй-бо не знаю, що я зле зробив.
Чого ж бо й досі твій поріг високий
ані відчув, ані переступив.
<...>[11]Первісний начерк вірша зроблений в ніч з 4 на 5 вересня 1965 р., відразу після того, як Василь Стус дізнався про арешт друга

  Василь Стус

Джерела[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Іван Світличний (ukrlit.vn.ua)
  2. Світличний І., Світлична Н. З живучого племені Дон Кіхотів / 4.упоряд.: М.Коцюбинська, О.Неживий  ; авт. передм., авт. прим.М.Коцюбинська. Київ : Грамота, 2008. 816 с.
  3. Світличний І., Світлична Н. З живучого племені Дон Кіхотів / 4.упоряд.: М.Коцюбинська, О.Неживий  ; авт. передм., авт. прим.М.Коцюбинська. Київ : Грамота, 2008. 816 с. С. 144
  4. Світличний І. У мене – тільки слово. – Харків: Фоліо, 1994. – 431 с. С. 144
  5. Світличний І.О., Світлична Н.О. З живучого племені Дон Кіхотів. Київ :Грамота, 2008. 816 с. С. 454
  6. Загоруйко, Н. Педагогічна поема в листах: Листи українських в'язнів сумління до своїх дітей / Н. Загоруйко // Дивослово. – 2010. – № 8. – С. 56–62.
  7. Світличний І.О., Світлична Н.О. З живучого племені Дон Кіхотів. Київ :Грамота, 2008. 816 с. С. 454
  8. Світлична Надія Олексіївна
  9. Глузман С. Вступне слово // Доброокий. Спогади про Івана Світличного. – К., 1998. – С. 5.
  10. Мокрик Р. Бунт проти імперії: українські шістдесятники. ‒ K.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2023. ‒ 416 с.: іл.
  11. Стус Центр - Центр Василя Стуса Збірка "Зимові Дерева" "Не можу я без посмішки Івана..."