Перейти до вмісту

Подолати минуле: глобальна історія України

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

Книга «Подолати минуле: глобальна історія України» — результат 15-літньої роботи професора Ярослава Грицака. Автор зазначає, що Україна утворилася внаслідок глобалізації та модернізації, разом із найтемнішими їх сторонами, пов'язаними з масовим насильством. Однак минуле — це не тюрма. Воно завжди залишає місце для вибору. Видання звертається до минулого, аби краще зрозуміти, де зараз є Україна і світ та куди вони могли б рухатися далі.

  •  

Кожна спроба вийти зі стану відсталості приречена на невдачу, якщо не враховує історичних факторів. Тому ключовим завданням є подолання минулого.[1]

Вступ

[ред.]
  •  

Грушевський ішов на крок далі. Він прирівнював націю не до держави, а до народу. Народ, вважав він, - це «альфа і омега історії». <...> Український народ був справжнім творцем української історії.[2]

  •  

Перестаньте будувати українську націю - модернізуйте її![3]«Його коротке есе "Україна між Сходом і Заходом" — це одна з найкоротших і, знову ж, найкращих синтез історії України.» (там же)

  Іван Лисяк-Рудницький

Розділ І. Що в назві?

[ред.]
  •  

Насправді «Мала» Русь за своїм статусом була старшою і вищою.Це відповідало грецькій (візантійській) традиції називати «малими» первинне ядро Церкви чи держави, а «великими» - землі, на які ці Церква чи держава згодом поширилися.[4]

  •  

«Русь» — це переважно назва традиційної спільноти, «Україна» — переважно назва модерного суспільства. У тому сенсі творення України було потрійним: із народу - у націю, із традиційного суспільства — у модерне, з Русі — в Україну.[5]

Розділ II. Русь

[ред.]
  •  

...найбільші ріки на слов'янській території мають протоіранські назви — Дунай, Дністер, Дніпро, Дон (від спільного кореня д-н — ріка).[6]

Міжрозділ: коротка історія українського хліба

[ред.]
Глобальний розподіл чорнозему
  •  

Зазвичай країни з багатими ресурсами розвиваються екстенсивно, ане інтенсивно. Навіщо старатися, якщо природа й так щедро забезпечує всім необхідним? Чорнозем дозволяв збирати зерна в п'ять-шість, а в окремих випадках — навіть у дев'ять разів більше, аніж його посіяно.[7]

  •  

В основі модерного суспільства лежить освіта. А освіта не входила до списку пріоритетів аґрарного суспільства.[8]

Розділ III. Козацька Україна

[ред.]
  •  

…російську історію можна написати без козацтва — натомість без козацтва українську історію не напишеш.[9]

  •  

…монах подав руку воїну, а воїн — монахові. Якщо козаки дали Церкві захист та опору, то Церква дала козацтву відчуття національної місії.[10]

Розділ IV. Довге XIX століття

[ред.]
  •  

Мовні суперечки розв'язав стратегічний компроміс: в основу літературної мови була покладена народна полтавська говірка (мова Котляревського), натомість складніша лексика мала галицьке походження.[11]

  •  

Шевченко замінив стару козацьку (станову) модель нації на нову, революційно-французську. Для монархів центральної опори станової ідентичності він звучить зовсім як якобинець: «Бодай кати їх помтинали // Отих царів, катів людських». <…> а козацька старшина ніщо інше як «раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття». Його головний герой — український посполитий народ: «Возвеличу // Малих отих рабів німих! // Я на сторожі коло іх // Поставлю слово».[12]

  •  

Західна Європа густо порізана горами. Тому і в Першій, і в Другій світових світових війнах Західний фронт обмежувався, головним чином, смугою французько-бельгійсько-німецького пограниччя та Італією. <…> Східна Європа <…> як одна велика рівнина, яка тягнеться від Карпат аж до Уралу. На ній немає значних географічних бар'єрів. Тому Східну Європу називають «раєм для генералів».[13]

Дике Поле
  •  

Історики порівнюють українське Дике поле з американським фронтиром. Згідно з відомою тезою Джексона Тернера, саме там, на фронтирі, формувався американський національний характер. Подібно й українська ідентичність зародилася на українському фронтирі, і її символом стали місцеві козаки.[14]Про причорноморські степи.

Розділ V. Україна, 1914—1945

[ред.]
  •  

...більш за все інше Перша світова війна залежала від долі України. [15]

  Домінік Лівен
  •  

Це була не лише перша світова, але й перша тотальна війна — тобто вимагала тотальної мобілізації ресурсів як на фронті, так і в тилу. <…> А українські землі були майже невичерпним резервуаром ресурсів. Найпершим і найголовнішим був хліб. <…> [15]

  •  

Перед війною, у 1913 році, в українських губерніях Російської імперії зібрали рекордний мільйон пудів зерна. Ця цифра діяла на уяву всіх сторін, як магніт.[15]

  •  

Російська революція 1917-го стала першою глобальною. З Росії комунізм поширився на весь світ включно з країнами Азії та Африки.[16]

  •  

Українська революція була, однак, набагато ширшим явищем, аніж лише більшовицька чи національна революції. Крім цих двох (і на, і в Україні), вона включала ще й третю, селянську революцію.[17]

  •  

Проте надавала українській революції особливого смаку і була, так би мовиити, її сіллю таки національна революція.[18]

  •  

Це була справжня гоббсівська війна «всіх проти всіх».[19]

  •  

Протягом одного року, від кінця 1918-го по кінець 1919-го, на українських землях колишньої Російської імперії побувало вісім армій — німецька, австрійська, французський воєнний десант, армії УНР та ЗУНР, Червона, Біла та армія Махна і щонайменше шістдесят загонів самозваних отаманів.[19]

  •  

До насильства вдавалися всі. Кожна сторона була і виконавцем, і жертвою. Але головними жертвами стали євреї.[19]

  •  

Якщо феодалізм розмовляв французською, капіталізм — англійською, то комунізм мав заговорити російською.[20]

Микола Хвильовий
  •  

У літературній дискусії 1920-х років Хвильовий висунув гасло: «Геть від Москви! Дайош Європу!» Кремль засудив «шумскізм», «волобуївщину» і «хвильовізм». Та це не переламало тенденції.[21]

  •  

Ситуація в Україні могла розвиватися неконтрольовано, поки в самому Кремлі після смерті Леніна(1924) велася боротьба за владу. У 1929 році остаточну перемогу в цій боротьбі здобув Сталін. Консолідувавши владу у своїх руках, він проголосив різку зміну курсу. Період відступу — заявив Сталін, — закінчився, пора переходити в наступ.[22]

  •  

Розв'язка цієї дискусії полягає у визнанні факту, що в 1932-33р роках в Україні був не один, а два голоди. Перший, 1932 року, був дійсно всесоюзним; другий, 1933 року, був навмисне спрямований проти України. Без цього другого голоду людські втрати України були б на декілька порядків нижчими.[23]Про дискусію істориків чи був голод 1932-33 геноцидом.

  •  

...у «новому прекрасному світі» в ім'я поступу можна було грабувати, вбивати мільони людей і робити це цілком безкарно, якщо ці вбивства обґрунтовувалися «історичною необхідністю» і робилися в ім'я історичного поступу.[24]
Про темний бік модерності, який показав український Голодомор.

Західна Україна

[ред.]
Політична карта світу 1920–1945 рр., що показує учасників Ліги Націй протягом її історії.
Палац Націй в Женеві (Швейцарія), штаб-квартира Ліги з 1936 року до її розпуску в 1946 році
  •  

Націоналізація місцевого населення значною мірою була пов'язана із Версальською системою. Вона узаконила головний принцип націоналізму: «Кожній нації — своя держава». <…> Як компенсацію націям, які опинились без держави або поза нею, надали статус національних меншин. Іхні права мала захищати Ліга націй, і до неї входили лише державні нації.[25]

  •  

Українське питання в міжвоєнну добу стало тим, чим було польське питання в XIX столітті: найбільш нерозв'язаним питанням Центрально-Східної Європи.[25]

  •  

Щоб посилити польську присутність, польським ветеранам надавали землі на українських теренах — і то в умовах, коли місцеве українське селянство сильно потерпало від земельного голоду.[26]

Будинок в'язниці «Береза Картузька»
  •  

Усе це було було частиною ширшої тенденції: краху ідеї ліберальної держави і наростання авторитаризму. У Польщі виявом цієї тенденції стало створення в 1934 році концентраційного табору «Береза Картузька». Туди відправляли часто без суду і слідства, противників влади — не лише комуністів та українських націоналістів, але й членів опозиційних польських партій.[27]

  •  

Формально міжвоєнні Польща та Румунія були національними державами (national state). Фактично ж вони стали класичним прикладом т. зв. «держави, що націоналізує» (nationalizing state)…[28]

  •  

Нейтралізації підлягали німці та євреї, асиміляції — усі інші меншини включно з українцями.[28]

Радикалізація українського національного руху

[ред.]
  •  

Цей модернізм ненавидів модерність ХІХ століття з її ідеалами загальнолюдського поступу, ліберальної демократії та вільного ринку.[29]Про т.зв. радикальний модернізм міжвоєнного загальноєвропейського покоління з його тяжінням до авторитаризму та революційного насильства.

  •  

Загальна історія модернізації в Європі вкладається в просту схему: чим далі на схід, тим сильніша роль держави в її проведенні.[30]

  •  

Перший пункт «Декалогу українського націоналіста» проголошував: «Здобудеш українську державу - або загинеш у боротьбі за неї».[31]«Їхні тексти були позначені зневагою до смерті».

  •  

Молоді називали їх кабінетними націоналістами, а не людьми діла. До того ж ветерани здебільшого жили на еміграції і гірше орієнтувалися, що робиться в краю...[32]Як молоді націоналісти почали бунт проти старших.

Броніслав_Перацький
  •  

Славу Бандері створила його мужня поведінка на суді проти вбивць Пєрацького: він відмовлявся відповідати польською, кожну промову перетворював на пропаганду гасел українського націоналізму і спокійно прийняв вирок смерті (потім замінений на довічне ув'язнення).[32]

Українське питання у Другій світовій війні

[ред.]
  •  

…Сталін ставився до українців з недовірою. Натомість підкреслював вирішальну роль у перемозі над Гітлером великого російського народу — «найвидатнішої з усіх націй». Із тих часів бере початок традиція виключення специфічних українських моментів з історії Другої світової війни.[33]

  •  

Те, що дехто намагається зобразити як "російську славу", було перш за все українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, завданих своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі.[33]Американський журналіст написав після відвідин України в 1945 році

  Едвард Сноу
  •  

У 1939-1941 роках комуністичні плани Кремля поєдналися з імперськими. Приклад анексії Західної України та інших західних окраїн ще раз показав, що СРСР із первісної комуністичної федерації перетворився на комуністичну імперію.[33]

  •  

Місцевий анекдот оповідав, як зі Сходу на Захід швидко їхали потяги, шум коліс яких промовляв: «Спички-спички-спички», назад же вони поверталися повільно, бо були доверху навантажені різним добром: «Крам-крам-крам». І все це відбувалося в Західній Ураїні, найбіднішій частині колишньої Польщі, яка, своєю чергою, була однією з найбідніших країн міжвоєнної Європи![34]

  •  

Радянізація знищила місцеву еліту та громадські структури, котрі могли стримувати насильство. <…> Радянізованому суспільству легко нав'язати свою владу і волю: це може зробити будь-яка добре зорганізована меншість.[35]

  •  

...за кожного німця, якого поранили партизани, розстрілювали десятеро цивільних, за кожного вбитого німця - сто цивільних; села біля яких діяли партизани, знищувалися, часто разом з населенням.[36]

Карта колишніх німецьких колоній за всю історію
  •  

Найновіші дослідження звертають увагу на ще одне джерело: практику колоніяльної влади європейських держав в Африці наприкінці XIX-XX століть. <...> Німці правили Україною як колонією і прирівнювали українців до чорношкірих рабів.[36]

  •  

Як і в 1918 році, німцям не вдалося забезпечити свою армію і тил достатньою кількістю продуктів з України. Досить сказати, що замість того, аби експортувати вугілля з Донбасу в Німеччину, німецькій владі довелося імпортувати німецьке вугілля в Україну. Зате місцеві німецькі чиновники добре забезпечили себе і свої сім'ї.[36]

Територіальна структура УПА, 1944 рік
  •  

Якщо в 1941 році УкраЇна майже не знала партизан, то в 1943-му цілі райони перебували під партизанським контролем, а на Червону армію чекали як на спасіння.[36]

  •  

На межі 1942-43 років між бандерівцями, мельниківцями та бульбівцями почалися переговори про створення української партизанської армії. У змаганні за керівництво цією армією врешті-решт перемогли бандерівці.[37]

  •  

...вона була добре спланована й зорганізована: в одну ніч, із 11 на 12 липня 1943 року, були атаковані, за різними оцінками, від п'ятдесяти до ста польських сіл.[37]Про антипольську акцію УПА.

  •  

Вона сподівалася, що у взаємній боротьбі Сталін і Гітлер вичерпають один одного. Інший розрахунок полягав у тому, що після Другої світової війни почнеться нова війна, тим разом між СРСР та союзниками УПА, Великобрита нією і США. Треба сказати, що Вашингтон і Лондон зразу після війни цинічно підтримували цю ілюзію серед бандерівців та литовських "лісових братів".[38]Про УПА.

  •  

Брак зовнішньої підтримки прирікав УПА на поразку. Це було хронічною хворобою українського націоналізму: у критичні моменти він опинявся з декількома ворогами сам на сам.[38]

  •  

Її учасників можна поставити поруч із партизанами Греції, Італії, Франції та Югославії. Більшість населення Європи або воліла колаборацію з німцями, або ж мовчазно зносила окупацію.[39]Про масову й автентичну партизанську боротьбу України.

  •  

Україна була поневоленою, але державною нацією. [40]Про парадоксальну ситуацію під кінець війни. Формальні структурні елементи (як симулякр): столиця, еліти, висока культура українськю мовою. Але головні рішення щодо України приймалися не в Києві, а в Москві.

  •  

Литва буде — литовців не буде.[41]відповідь на питання польського поета Чеслава Мілоша зразу після війни, що станеться з Литвою. Литовці розчиняться в радянському народі.

  — радянський партійний функціонер
  •  

Він закатав українців як сардини, у консерву, і відтоді українське питання стало майже виключно внутрішнім питанням СРСР [41]Про те як Сталін позбавив українське питання міжнародного виміру.

  •  

З українськими втратами можуть зрівнятися лише польські (один до п'яти), вище тільки в Білорусі. Але щодо абсолютної кількості втрат Україна <...> поступається лише китайцям... [42]

  •  

...вони виразно показують, де перебувало "серце темряви".[43]Про цифри жертв війни.

1914—1945: підсумки

[ред.]
  •  

Після колективізації, коли приватна власність зникла, крадіжки стали нормою. Українські приказки: «Не вкрадеш — не проживеш» або: «Україна рідна мати, що вкрадеш, те й будеш мати» походять із радянських часів.[44]

  •  

Але фактом є те, що найкорумпованіші країни — це нерідко країни, які зазнали в минулому найбільшого насильства. Що й зрозуміло: корупція за таких умов стає частиною стратегії виживання.[45]

  •  

Але найбільша родова травма України має соціально-демографічний характер. <...> Відбувся «дарвінівський добір навпаки»: від репресій і на фронті найперше гинули найактивніші, найчесніші, найінтелігнтніші, найпрацьовитіші. Виживали пристосуванці...[45]

  •  

Один із свідків розкуркулення в українському селі казав: «Людей вислали, самі людішки осталися».[46]

  •  

У загальному підсумку війна і революція 1914-1945 років позбавили українське суспільство найактивнішої частини. Таким суспільством було легше управляти й маніпулювати.[46]

  •  

Після 1945 року Україна нарешті стала упокореною. Виняток становила лише Західна Україна. Їй пощастило двічі: вона мала коротший досвід радянської влади і м'якшу версію німецької окупації.[46]

  •  

Якщо для росіян Сталін є творцем перемоги над Гітлером у Другій світовій війні, українці пов'язують його ім'я найперше з голодом 1932-33 років.[47]

  •  

Річ у тім, що ані радянській, ані національній формулі української ідентичності не вдалося стати ідентичністю більшості. Стан свідомості більшості найкраще описати як амбівалентність - коли люди поєднують фрагменти обох ідентичностей.[48]

  •  

Секрет успішної модернізації полягає не у швидкому, а в сталому розвитку.[49]

  •  

Однак радянська модернізація виявилася неконкурентноздатною, щойно масове насильство почало вивітрюватися з Європейського континенту. Насильство не може творити нічого сталого.[49]

  •  

Що, однак, залишилось від нього, то це «довга тінь минулого» - коли, за словами французської приказки, «мертве тримає живого».[49]

Міжрозділ: коротка історія насильства

[ред.]
  •  

Масштаби цього насильства показує статистика. Але статистика слабо діє на уяву й нівелює жертви.[49]

Тімоті Снайдер, 6 травня 2015.
  •  

Тімоті Снайдер у своїй книжці «Криваві землі» зробив важливу заувагу: коли ми говоримо про мільйони загиблих, то маємо пам'ятати, що мова йде не про абстрактні мільйони, а про кожне окреме життя, знищене мільони разів.[49]

  •  

Найпростіша порада, аби перебороти байдужість статистики: щоразу читаючи про ці цифри уявіть, що вбили вашу сестру, брата, чоловіка, дружину, дитину чи батьків - будь-кого з близьких вам людей.[49]

  •  

Досить сказати, що 90% заарештованих під час пацифікації виправдали і випустили на волю - що було немислимо для радянської системи![50]

  •  

Екстремальне насильство було наслідком того, що влада в Україні справляла новий тип держави - «держави-вбивці», яка не просто має монополію на насильство: насильство є самою її сутністю. <...> Поява цього типу держав збіглася з появою модерних технологій, насамперед технологій масового знищення.[51]

  •  

Герцен передбачав, що символом майбутньої Росії може стати «Чингізхан із телеграфом», Бухарін нібито назвав Сталіна «Чингізханом із телефоном». Відповідно Гітлера можно назвати «Чингізханом із газовими камерами». Голокост був би неможливим без технологічного проґресу...[51]

Albert Camus, gagnant de prix Nobel, portrait en buste, posé au bureau, faisant face à gauche, cigarette de tabagisme
  •  

Альтернативою цій егоїстичній моралі є розв'язка, яку запропонував Альбер Камю: за кожних обставин треба намагатися бути не на боці катів. Солідаризуватися треба не з тими, хто вбиває, а з тими, кого вбивають.[52]

Розділ VI. Повоєнна Україна

[ред.]

Країна без минулого

[ред.]
  •  

За лаштунками офіційних святкувань формувалася «нова Переяславська угода»: українцям пропонували партнерство в управлінні імперією - взамін вони мали прийняти нові правила гри.[53]
Про помпезне святкування у 1954 році трьохсотріччя «возз'єднання України з Росією»; після смерті Сталіна статус українців змінювався.

Негромадянська революція

[ред.]
  •  

Для молодих людей Ленін не міг конкурувати з Ленноном.[54]

Донеччани у «Живому ланцюзі».
  •  

Однак перша декомунізація сталася не в Галичині, а на Донбасі. Там улітку 1989 року почалися робітничі страйки, у ході яких шахтарі вигнали комуністичні парторганізації з місцевих шахт.[55]

Мітинг Народного Руху України у Запоріжжі. 5 серпня 1990 р.
  •  

Третім центром опозиції став Київ. <...> і саме тут, у середовищі письменників, виникла ідея Руху - масової опозиційної організації на взірець польської «Солідарності» та Литовського «Руху».[55]

  •  

У червні 1991-го лідери Руху уклали угоду з шахтарями Донбасу про те, що будуть разом виступати проти центру.[55]

  •  

Українська незалежність 1991 року не впала з неба, як часто про неї кажуть. Вона постала внаслідок компромісу декількох сил, жодна з яких не мала достатньо снаги встановити монопольну владу над Україною.[56]«У тому сенсі кінець Української СРСР нагадував її початок.»

Переосмислення України

[ред.]
  •  

...єврей в Україні повинен жити краще, ніж в Ізраілі, росіянин в Україні має жити краще, ніж в Росії.[57]Заява зроблена ще перед розпадом СРСР

  Іван Драч, лідер Руху і поет-шістдесятник.
Адам Міхнік, 2018
  •  

Без вільної України нема вільної Польщі.[58]З виступу на першому з'їзді Руху в Києві, 1989р.

  Адам Міхнік
  •  

В історії ж немає нічого неможливого. Важливо не сприймати історичну реальність як щось дане наперед, а навпаки, працювати всупереч неї та формувати нову реальність.[59]

  •  

...против рожна перти, проти хвиль плисти.[59]

  Іван Франко
  •  

Європа була континентом, звідки почалися дві світові війни. Тому гаслом її повоєнної перебудови стало «Більше ніколи».[59]

  •  

Тим, чим було французько-німецьке примирення для Західної Європи, для Східної Європи стало польсько-українське примирення. Воно унеможливило нову польсько-українську війну за Волинь та Галичину після падіння комунізму й посунуло формулу європейського примирення далеко на схід.[60]

Міжрозділ. Коротка історія української мови

[ред.]
  •  

Найважче, однак, пояснити, чому в українському випадку появилися не дві, а одна мова: ані Київ не завойовував Львів, ані Львів не завойовував Києва. Вирішальну роль відіграло свідоме рішення західно- і східно-українських еліт творити спільну мову.[61]Москва підкоривши Новгород, прирекла новгородську мову. Так два регіони отримали одну мову.[61]

  •  

Не мова творить націю, а нація творить мову.[62]"Загальний висновок".

Мініатюра Євангеліст Іоанн з Прохором арк. 340, Пересопницьке Євангеліє
  •  

Переклади Біблії на місцеві говірки можна вважати умовною датою народження європейських мов. На українських землях перші такі переклади - Пересопницьке Євангеліє на Волині та інші - з'явилися в 1550-60-х.[63]Протестантизм вимагав зрозумілості слова Христа.

  •  

Дві фундаментальні риси домодерної ситуації: по-перше, ніде й ніколи не існували чисто одномовні землі; по-друге, мова не слугувала критерієм ані національної належності, ані імперської лояльності.[64]Існувала ще lingua franca (мова міжетнічного спілкування): латинська чи арабська (середньовіччя), французська (XVIIст.), німецька (центральна Європа XIXст.), англійська (мова дипломатії XXст.).

  •  

Офіційно вони вимагають закріплення двомовності. Фактично ж ідеться про збереження одномовності на території їхнього компактного проживання...[65]

  •  

Нам треба привчитися жити з мовним питанням. Воно - як хронічна хвороба, котра докучає, але від якої не вмирають.[66]

  •  

Наша велич виявляється не в тому, щоби триматися одного берега, а радше в тому, щоби стояти водночас на обох, заповнюючи простір між ними.[66]

  Блез Паскаль

Замість закінчення: зроби собі Україну

[ред.]
  •  

Кожна спроба вийти зі стану відсталості приречена на невдачу, якщо не враховує історичних факторів. Тому ключовим завданням є подолання минулого.[1]

Ернест Ґеллнер
  •  

Усі народи, щоб увійти в модерність, мусили прийняти природу - і лише британці могли залишатися собою.[67]Формула модерності WASP: White, Anglo=Saxon, Protestant.[67]

  Ернест Ґеллнер
  •  

Сучасний світ, подобається це нам чи ні, є світом націй.[67]А не імперій. Імперська сила не конвертується в багатство.(там же)

  •  

Український регіоналізм штовхає українську політичну еліту до компромісів, а компроміси - хліб і вино демократії.[68]

Дівчина прикрашає щити співробітників міліції квітами під час Помаранчевої революції у Києві.
  •  

Завищені очікування перетворюють середній клас на революційну силу. Невипадково обидва Майдани сталися в час, коли українська економіка була на піднесенні.[69]Це відображає логіку революцій у постіндустріальну добу.[69]

  •  

Але є один критерій, з допомогою якого можна зрозуміти, куди рухається Україна: судова система. Нереформована система є тією голкою "Кощія Безсмертного", без зламування якої неможливий сталий розвиток.[70]

  •  

Не можна заповзти в суспільне багатство - у нього можна тільки застрибнути. <...> Таким вікном [можливостей] є кризи, спричинені революцією, війною, загрозою зовнішньої агресії чи різкої зміни геополітичної ситуації.[71]

  •  

По суті, йдеться про парадигмальну зміну: перестати дивитися на націю як на самоціль і сприймати її як платформу для модернизації. <...> Щоб подолати минуле, Україна має вийти за рамки національної історії і застосувати глобальну перспективу.[72]

  •  

Україна переживає «проблему останнього кілометра». <...> ...останній кілометр чи останні сторінки видаються найтяжчими і вирішальними.[73]

  •  

Постмодернізм радикально змінив картину. До великих теорій і широких узагальнень багато хто ставився з підозрою - як до метанаративів домінування. Телескоп як інструмент спостернеження минулого поступився місцем мікроскопу...[74]

  •  

Постмодернистська критика зробила важливу роботу щодо розвінчування історичних міфів. Але нічого не дала взамін.[75]

  •  

Відповідно за свої шістдесят років я пережив дві великі трансформації - від традиційноного до модерного світу і від модерного до постіндустріального. А до того ще й падіння комунзму та проголошення української незалежності. <...> Тому я <...> вірю у «великі структури, довготривалі процеси, амбітні порівняння».[74]Автор цитує назву книжки: Charles Tilly. Big Structures, Large Processes, Huge Comparisons. New York, 1984.

Peter Pomerantsev (2019)
  •  

Росія - це «не країна в переходному стані, а певний тип постмодерної диктатури, що використовує мову й інституції демократичного капіталізму з авторитарною метою».[75]Знаком виродження постмодернистського дискурсу є те, що він стає інструментом домінування.

  Пітер Померанцев
Шлях Небесної сотні. Вул. Інститутська. 24.02.2014
  •  

Я належу до тих істориків, які вважають, що інтелектуально постмодернізм вичерпався. А фізично він помер на Євромайдані. Його захисники показали, що людські права, демократія це не просто концепти, а цінності, за які варто віддати здоров'я і навіть життя.[75]

Примітки

[ред.]
  1. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 390
  2. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 9
  3. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 15
  4. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 30
  5. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 40
  6. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 58
  7. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 90
  8. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 91
  9. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 114
  10. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 124
  11. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 161
  12. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 175
  13. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 214
  14. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 215
  15. а б в Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 223
  16. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 230
  17. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 232
  18. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 233
  19. а б в Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 241
  20. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 255
  21. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 257
  22. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 259
  23. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 265
  24. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 268
  25. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 272
  26. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 274
  27. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 275
  28. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 276
  29. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 280
  30. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 281
  31. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 283
  32. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 284
  33. а б в Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 290
  34. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 291
  35. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 293
  36. а б в г Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 300
  37. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 302
  38. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 304
  39. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 305
  40. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 306
  41. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 307
  42. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 308
  43. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 309
  44. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 312
  45. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 313
  46. а б в Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 314
  47. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 315
  48. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 316
  49. а б в г д е Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 318
  50. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 324
  51. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 329
  52. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 332
  53. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 342
  54. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 357
  55. а б в Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 359
  56. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 361
  57. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 363
  58. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 366
  59. а б в Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 369
  60. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 370
  61. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 374
  62. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 375
  63. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 376
  64. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 379
  65. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 385
  66. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 387
  67. а б в Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 391
  68. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 403
  69. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 412
  70. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 415
  71. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 416
  72. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 420
  73. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 421
  74. а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 425
  75. а б в Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 426

Джерела

[ред.]