Подолати минуле: глобальна історія України

Книга «Подолати минуле: глобальна історія України»

Книга «Подолати минуле: глобальна історія України» — результат 15-літньої роботи професора Ярослава Грицака. У ній автор прискіпливо препарує минуле і закликає до співтворення сучасної України. «Подолати» минуле — вийти за рамки національної історії і «перезавантажити» країну.

Поєднання глобального та локального є нагальною потребою для тих, хто намагається знайти вихід із кризи сучасності. Автор зазначає, що Україна утворилася внаслідок глобалізації та модернізації, разом із найтемнішими їх сторонами, пов'язаними з масовим насильством. Однак минуле — це не тюрма. Воно завжди залишає місце для вибору. Видання звертається до минулого, аби краще зрозуміти, де зараз є Україна і світ та куди вони могли б рухатися далі.

Розділ III. Козацька Україна

…російську історію можна написати без козацтва — натомість без козацтва українську історію не напишеш.

…монах подав руку воїну, а воїн — монахові. Якщо козаки дали Церкві захист та опору, то Церква дала козацтву відчуття національної місії.

Розділ IV. Довге XIX століття

Мовні суперечки розв'язав стратегічний компроміс: в основу літературної мови була покладена народна полтавська говірка (мова Котляревського), натомість складніша лексика мала галицьке походження.

…Шевченко замінив стару козацьку (станову) модель нації на нову, революційно-французську. Для монархів центральної опори станової ідентичності він звучить зовсім як якобинець: «Бодай кати їх помтинали // Отих царів, катів людських». <…> а козацька старшина ніщо інше як «раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття». Його головний герой — український посполитий народ: «Возвеличу // Малих отих рабів німих! // Я на сторожі коло іх // Поставлю слово».

Західна Європа густо порізана горами. Тому і в Першій, і в Другій світових світових війнах Західний фронт обмежувався, головним чином, смугою французько-бельгійсько-німецького пограниччя та Італією. <…> Східна Європа <…> як одна велика рівнина, яка тягнеться від Карпат аж до Уралу. На ній немає значних географічних бар'єрів. Тому Східну Європу називають «раєм для генералів».

Дике Поле

Історики порівнюють українське Дике поле з американським фронтиром. Згідно з відомою тезою Джексона Тернера, саме там, на фронтирі, формувався американський національний характер. Подібно й українська ідентичність зародилася на українському фронтирі, і її символом стали місцеві козаки. — Про причорноморські степи.

Розділ V. Україна, 1914—1945

	...більш за все інше Перша світова війна залежала від долі України.
	— Домінік Лівен

Це була не лише перша світова, але й перша тотальна війна — тобто вимагала тотальної мобілізації ресурсів як на фронті, так і в тилу. <…> А українські землі були майже невичерпним резервуаром ресурсів. Найпершим і найголовнішим був хліб. <…>

Перед війною, у 1913 році, в українських губерніях Російської імперії зібрали рекордний мільйон пудів зерна. Ця цифра діяла на уяву всіх сторін, як магніт.

Російська революція 1917-го стала першою глобальною. З Росії комунізм поширився на весь світ включно з країнами Азії та Африки.

Українська революція була, однак, набагато ширшим явищем, аніж лише більшовицька чи національна революції. Крім цих двох (і на, і в Україні), вона включала ще й третю, селянську революцію.

Проте надавала українській революції особливого смаку і була, так би мовиити, її сіллю таки національна революція.

Це була справжня гоббсівська війна «всіх проти всіх».

Протягом одного року, від кінця 1918-го по кінець 1919-го, на українських землях колишньої Російської імперії побувало вісім армій — німецька, австрійська, французський воєнний десант, армії УНР та ЗУНР, Червона, Біла та армія Махна і щонайменше шістдесят загонів самозваних отаманів.

До насильства вдавалися всі. Кожна сторона була і виконавцем, і жертвою. Але головними жертвами стали євреї.

Якщо феодалізм розмовляв французською, капіталізм — англійською, то комунізм мав заговорити російською.

Микола Хвильовий

У літературній дискусії 1920-х років Хвильовий висунув гасло: «Геть від Москви! Дайош Європу!» Кремль засудив «шумскізм», «волобуївщину» і «хвильовізм». Та це не переламало тенденції.

Ситуація в Україні могла розвиватися неконтрольовано, поки в самому Кремлі після смерті Леніна(1924) велася боротьба за владу. У 1929 році остаточну перемогу в цій боротьбі здобув Сталін. Консолідувавши владу у своїх руках, він проголосив різку зміну курсу. Період відступу — заявив Сталін, — закінчився, пора переходити в наступ.

Голодомор

Розв'язка цієї дискусії полягає у визнанні факту, що в 1932-33р роках в Україні був не оодин, а два голоди. Перший, 1932 року, був дійсно всесоюзним; другий, 1933 року, був навмисне спрямований проти України. Без цього другого голоду людські втрати України були б на декілька порядків нижчими. — Про дискусію істориків чи був голод 1932-33 геноцидом.

...у «новому прекрасному світі» в ім'я поступу можна було грабувати, вбивати мільони людей і робити це цілком безкарно, якщо ці вбивства обґрунтовувалися «історичною необхідністю» і робилися в ім'я історичного поступу. — Про темний бік модерності, який показав український Голодомор.

Західна Україна

Націоналізація місцевого населення значною мірою була пов'язана із Версальською системою. Вона узаконила головний принцип націоналізму: «Кожній нації — своя держава». <…> Як компенсацію націям, які опинились без держави або поза нею, надали статус національних меншин. Іхні права мала захищати Ліга націй, і до неї входили лише державні нації.

Українське питання в міжвоєнну добу стало тим, чим було польське питання в XIX столітті: найбільш нерозв'язаним питанням Центрально-Східної Європи.

Щоб посилити польську присутність, польським ветеранам надавали землі на українських теренах — і то в умовах, коли місцеве українське селянство сильно потерпало від земельного голоду.

Будинок в'язниці «Береза Картузька»

Усе це було було частиною ширшої тенденції: краху ідеї ліберальної держави і наростання авторитаризму. У Польщі виявом цієї тенденції стало створення в 1934 році концентраційного табору «Береза Картузька». Туди відправляли часто без суду і слідства, противників влади — не лише комуністів та українських націоналістів, але й членів опозиційних польських партій.

Формально міжвоєнні Польща та Румунія були національними державами (national state). Фактично ж вони стали класичним прикладом т. зв. «держави, що націоналізує» (nationalizing state)…

Нейтралізації підлягали німці та євреї, асиміляції — усі інші меншини включно з українцями.

Радикалізація українського національного руху

Цей модернізм ненавидів модерність ХІХ століття з її ідеалами загальнолюдського поступу, ліберальної демократії та вільного ринку. — Про т.зв. радикальний модернізм міжвоєнного загальноєвропейського покоління з його тяжінням до авторитаризму та революційного насильства.

Загальна історія модернізації в Європі вкладається в просту схему: чим далі на схід, тим сильніша роль держави в її проведенні.

Перший пункт «Декалогу українського націоналіста» проголошував: «Здобудеш українську державу - або загинеш у боротьбі за неї». — «Їхні тексти були позначені зневагою до смерті».

Молоді називали їх кабінетними націоналістами, а не людьми діла. До того ж ветерани здебільшого жили на еміграції і гірше орієнтувалися, що робиться в краю... — Як молоді націоналісти почали бунт проти старших.

Броніслав_Перацький

Славу Бандері створила його мужня поведінка на суді проти вбивць Пєрацького: він відмовлявся відповідати польською, кожну промову перетворював на пропаганду гасел українського націоналізму і спокійно прийняв вирок смерті (потім замінений на довічне ув'язнення).

Українське питання у Другій світовій війні

…Сталін ставився до українців з недовірою. Натомість підкреслював вирішальну роль у перемозі над Гітлером великого російського народу — «найвидатнішої з усіх націй». Із тих часів бере початок традиція виключення специфічних українських моментів з історії Другої світової війни.

	Те, що дехто намагається зобразити як "російську славу", було перш за все українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, завданих своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі. — Американський журналіст написав після відвідин України в 1945 році
	— Едвард Сноу

У 1939-1941 роках комуністичні плани Кремля поєдналися з імперськими. Приклад анексії Західної України та інших західних окраїн ще раз показав, що СРСР із первісної комуністичної федерації перетворився на комуністичну імперію.

Місцевий анекдот оповідав, як зі Сходу на Захід швидко їхали потяги, шум коліс яких промовляв: «Спички-спички-спички», назад же вони поверталися повільно, бо були доверху навантажені різним добром: «Крам-крам-крам». І все це відбувалося в Західній Ураїні, найбіднішій частині колишньої Польщі, яка, своєю чергою, була однією з найбідніших країн міжвоєнної Європи!

Радянизація знищила місцеву еліту та громадські структури, котрі могли стримувати насильство. <…> Радянізованому суспільству легко нав'язати свою владу і волю: це може зробити будь-яка добре зорганізована меншість.

...за кожного німця, якого поранили партизани, розстрілювали десятеро цивільних, за кожного вбитого німця - сто цивільних; села біля яких діяли партизани, знищувалися, часто разом з населенням.

Найновіші дослідження звертають увагу на ще одне джерело: практику колоніяльної влади європейських держав в Африці наприкінці XIX-XX століть. <...> Німці правили Україною як колонією і прирівнювали українців до чорношкірих рабів.

Як і в 1918 році, німцям не вдалося забезпечити свою армію і тил достатньою кількістю продуктів з України. Досить сказати, що замість того, аби експортувати вугілля з Донбасу в Німеччину, німецькій владі довелося імпортувати німецьке вугілля в Україну. Зате місцеві німецькі чиновники добре забезпечили себе і свої сім'ї.

Якщо в 1941 році УкраЇна майже не знала партизан, то в 1943-му цілі райони перебували під партизанським контролем, а на Червону армію чекали як на спасіння.

На межі 1942-43 років між бандерівцями, мельниківцями та бульбівцями почалися переговори про створення української партизанської армії. У змаганні за керівництво цією армією врешті-решт перемогли бандерівці.

...вона була добре спланована й зорганізована: в одну ніч, із 11 на 12 липня 1943 року, були атаковані, за різними оцінками, від п'ятдесяти до ста польських сіл. — Про антипольську акцію УПА.

Вона сподівалася, що у взаємній боротьбі Сталін і Гітлер вичерпають один одного. Інший розрахунок полягав у тому, що після Другої світової війни почнеться нова війна, тим разом між СРСР та союзниками УПА, Великобрита нією і США. Треба сказати, що Вашингтон і Лондон зразу після війни цинічно підтримували цю ілюзію серед бандерівців та литовських "лісових братів". — Про УПА.

Брак зовнішньої підтримки прирікав УПА на поразку. Це було хронічною хворобою українського націоналізму: у критичні моменти він опинявся з декількома ворогами сам на сам.

Її учасників можна поставити поруч із партизанами Греції, Італії, Франції та Югославії. Більшість населення Європи або воліла колаборацію з німцями, або ж мовчазно зносила окупацію. — Про масову й автентичну партизанську боротьбу України.

Україна була поневоленою, але державною нацією. — Про парадоксальну ситуацію під кінець війни. Формальні структурні елементи (як симулякр): столиця, еліти, висока культура українськю мовою. Але головні рішення щодо України приймалися не в Києві, а в Москві.

	Литва буде — литовців не буде. — відповідь на питання польського поета Чеслава Мілоша зразу після війни, що станеться з Литвою. Литовці розчиняться в радянському народі.
	— партійний функціонер

Він закатав українців як сардини, у консерву, і відтоді українське питання стало майже виключно внутрішнім питанням СРСР — Про те як Сталін позбавив українське питання міжнародного виміру.

З українськими втратами можуть зрівнятися лише польські (один до п'яти), вище тільки в Білорусі. Але щодо абсолютної кількості втрат Україна <...> поступається лише китайцям...

...вони виразно показують, де перебувало "серце темряви". — Про цифри жертв війни.

1914—1945: підсумки

Після колективізації, коли приватна власність зникла, крадіжки стали нормою. Українські приказки: «Не вкрадеш — не проживеш» або: «Україна рідна мати, що вкрадеш, те й будеш мати» походять із радянських часів.

Але фактом є те, що найкорумпованіші країни — це нерідко країни, які зазнали в минулому найбільшого насильства. Що й зрозуміло: корупція за таких умов стає частиною стратегії виживання.

Але найбільша родова травма України має соціально-демографічний характер. <...> Відбувся «дарвінівський добір навпаки»: від репресій і на фронті найперше гинули найактивніші, найчесніші, найінтелігнтніші, найпрацьовитіші. Виживали пристосуванці...

Один із свідків розкуркулення в українському селі казав: «Людей вислали, самі людішки осталися».

У загальному підсумку війна і революція 1914-1945 років позбавили українське суспільство найактивнішої частини. Таким суспільством було легше управляти й маніпулювати.

Після 1945 року Україна нарешті стала упокореною. Виняток становила лише Західна Україна. Їй пощастило двічі: вона мала коротший досвід радянської влади і м'якшу версію німецької окупації.

Якщо для росіян Сталін є творцем перемоги над Гітлером у Другій світовій війні, українці пов'язують його ім'я найперше з голодом 1932-33 років.

Річ у тім, що ані радянській, ані національній формулі української ідентичності не вдалося стати ідентичністю більшості. Стан свідомості більшості найкраще описати як амбівалентність - коли люди поєднують фрагменти обох ідентичностей.

Секрет успішної модернізації полягає не у швидкому, а в сталому розвитку.

Однак радянська модернізація виявилася неконкурентноздатною, щойно масове насильство почало вивітрюватися з Європейського континенту. Насильство не може творити нічого сталого.

Що, однак, залишилось від нього, то це «довга тінь минулого» - коли, за словами французської приказки, «мертве тримає живого».

Міжрозділ: коротка історія насильства

Масштаби цього насильства показує статистика. Але статистика слабо діє на уяву й нівелює жертви.

Тімоті Снайдер у своїй книжці «Криваві землі» зробив важливу заувагу: коли ми говоримо про мільйони загиблих, то маємо пам'ятати, що мова йде не про абстрактні мільйони, а про кожне окреме життя, знищене мільони разів.

Найпростіша порада, аби перебороти байдужість статистики: щоразу читаючи про ці цифри уявіть, що вбили вашу сестру, брата, чоловіка, дружину, дитину чи батьків - будь-кого з близьких вам людей.

Досить сказати, що 90% заарештованих під час пацифікації виправдали і випустили на волю - що було немислимо для радянської системи!

Екстремальне насильство було наслідком того, що влада в Україні справляла новий тип держави - «держави-вбивці», яка не просто має монополію на насильство: насильство є самою її сутністю. <...> Поява цього типу держав збіглася з появою модерних технологій, насамперед технологій масового знищення.

Герцен передбачав, що символом майбутньої Росії може стати «Чингізхан із телефоном», Бухарін нібито назвав Сталіна «Чингізханом із телефоном». Відповідно Гітлера можно назвати «Чингізханом із газовими камерами». Голокост був би неможливим без технологічного проґресу...

Альтернативою цій егоїстичній моралі є розв'язка, яку запропонував Альбер Камю: за кожних обставин треба намагатися бути не на боці катів. Солідаризуватися треба не з тими, хто вбиває, а з тими, кого вбивають.

Розділ VI. Повоєнна Україна

Країна без минулого

За лаштунками офіційних святкувань формувалася «нова Переяславська угода»: українцям пропонували партнерство в управлінні імперією - взамін вони мали прийняти нові правила гри. — Про помпезне святкування у 1954 році трьохсотріччя «возз'єднання України з Росією»; після смерті Сталіна статус українців змінювався.

Негромадянська революція

Для молодих людей Ленін не міг конкурувати з Ленноном.

Донеччани у «Живому ланцюзі».

Однак перша декомунізація сталася не в Галичині, а на Донбасі. Там улітку 1989 року почалися робітничі страйки, у ході яких шахтарі вигнали комуністичні парторганізації з місцевих шахт.

Мітинг Народного Руху України у Запоріжжі. 5 серпня 1990 р.

Третім центром опозиції став Київ. <...> і саме тут, у середовищі письменників, виникла ідея Руху - масової опозиційної організації на взірець польської «Солідарності» та Литовського «Руху».

У червні 1991-го лідери Руху уклали угоду з шахтарями Донбасу про те, що будуть разом виступати проти центру.

Українська незалежність 1991 року не впала з неба, як часто про неї кажуть. Вона постала внаслідок компромісу декількох сил, жодна з яких не мала достатньо снаги встановити монопольну владу над Україною. — «У тому сенсі кінець Української СРСР нагадував її початок.»

Джерела

• Ярослав Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. — Київ: Портал, 2021. — 432 с. — ISBN 978-617-7925-09-4