Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядомСРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних[1] людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР[2] та Кубані[3], переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[4].
Щоденник я присвятила своїм дітям, щоб вони літ за 20 прочитали й побачили, як страждав і стогнав народ, який був жахливий голод, якими жорстокими методами будували соціалізм[5].
Не було в історії людства катастрофи таких величезних розмірів, яка привернула б таку малу увагу міжнародного світу… Голод був інструментом національної політики більшовиків, вжитим свідомо як останній засіб зломити опір українського селянства проти системи[5].
В селі Кленоточі люди вмирали, як і скрізь на Україні, — їхній хліб і всяку поживу забрано, а самих покинуто на неминучу гибіль; бо держава, використавши силу проти них, як смертельний противник, відняла, крім харчів, також можливість заробити на прожиття. Стан — гірший, ніж під час чуми.[6] — «Жовтий князь»
Тут я побачив людей, що помирали на самоті, повільно, помирали страхітливо, безцільно, без надії, що їх жертва виправдана. Вони потрапили в пастку і залишились там помирати від голоду, кожен у власному домі, за політичним рішенням, прийнятим у далекій столиці за столами для нарад і банкетів. Не було навіть розради від неминучості щоб полегшити жах[5].
Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме — винищення української нації[5].
Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем[5].
Хай ця гірка Книга, народжена після десятиліть безмолвства, ляже першим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічної історії українського народу. Ми прагнемо відродження українського народу взагалі і головного носія українства — селянина, зокрема. Відродження можливе лише тоді, коли народ не втратив свою пам'ять[5]. — Про книгу «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал».
Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті — нема проблем[7]. — На міжнародній конференції про Голокост і геноцид у Тель-Авіві у 1982 р.
For Stalin to have complete centralized power in his hands, he found it necessary to physically destroy the second largest Soviet republic, meaning the annihilation of the Ukrainian peasantry, Ukrainian intelligentsia, Ukrainian language, and history as understood by the people; to do away with Ukraine and things Ukrainian as such. The calculation was very simple, very primitive: no people, therefore, no separate country, and thus no problem.
Голодомор — це було напоумлення, смиренність з боку Господа нашої гордині, яка повстала проти себе самого, проти буття людини. Є такий український вираз, трохи вульгарний — катюзi по заслузi. Ми отримали те, що заслужили[8].
Є такі сили, які намагаються зробити голодомор клином між Росією і Україною, мовляв, росіяни, росіяни пригноблювали українців. Але, я думаю, в Росії тоді від голодомору загинуло більше народу, ніж в Україні[8].
Голодомор був системним та страхітливим геноцидом мільйонів українців тоталітарною радянською владою. Дітей, жінок, і чоловіків морили голодом та страчували лише за те, що вони намагались говорити рідною мовою, зберігати рідну культуру, землю та жити у мирі[10].
Жах тієї події більший тим, що голод той створено штучно і планово; що навістило те беззаконня найбільш працьовитий наш нарід, що свою родючу землю любив як свою матір і злочином-гріхом вважав не віддати їй своїх рук, не жертвувати їй поту, не посіяти на ній плодючого зерна. Жах тієї події теж тим великий, що Європа, світ про те знали... і мовчали[11]. — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
Жертви того голоду — то мовчазні свідки для світу, і ні в минулому, ні тепер, ні в найближчі роки немає оправдання для тих, що людиноненависницьку науку комунізму і безбожництва сіяли і сіють по світі, щоб нищити в людині Божий образ, багном її сквернити, як казав Шевченко; топтати людську гідність і Богом дані кожній людині права на життя, правду, свободу, мир і справедливість. Наші голодом заморені брати і сестри є вже суддями світу, що ловиться на великий комуністичний обман, за словами св. Павла: «Хіба не знаєте, що святі будуть світ судити» (1 Кор. 6, 2)[12]. — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
Штучний голод в Україні — голос перестороги мучеників, що кличе до покарання, до призадуми і навернення. Таким голосом свідчення і перестороги для вільного світу остався наш народ із Божої волі до сьогодні нашими ісповідниками, мучениками, героями, каторжниками, гоненими і переслідуваними Христа ради. Те їхнє свідчення, починаючи від жертв голоду 1933 року, маємо передати світові для перестороги і науки[12]. — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
↑В. І. Марочко. ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.: іл.
↑Мейс Е. Джеймс. Автобіографія. Факти і цінності: особистий інтелектуальний пошук. // День і вічність Джеймса Мейса. / за заг. Л.Івшиної. К.: Українська прес-група, 2005. — С. 15
