Емблема жалобних днів за жертвами ГолодоморуЖертви голоду на вулицях Харкова, 1933 р.
Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядомСРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних[1] людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР[2] та Кубані[3], переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[4].
Щоденник я присвятила своїм дітям, щоб вони літ за 20 прочитали й побачили, як страждав і стогнав народ, який був жахливий голод, якими жорстокими методами будували соціалізм[5].
Не було в історії людства катастрофи таких величезних розмірів, яка привернула б таку малу увагу міжнародного світу… Голод був інструментом національної політики більшовиків, вжитим свідомо як останній засіб зломити опір українського селянства проти системи[5].
В селі Кленоточі люди вмирали, як і скрізь на Україні, — їхній хліб і всяку поживу забрано, а самих покинуто на неминучу гибіль; бо держава, використавши силу проти них, як смертельний противник, відняла, крім харчів, також можливість заробити на прожиття. Стан — гірший, ніж під час чуми.[6] — «Жовтий князь»
Тут я побачив людей, що помирали на самоті, повільно, помирали страхітливо, безцільно, без надії, що їх жертва виправдана. Вони потрапили в пастку і залишились там помирати від голоду, кожен у власному домі, за політичним рішенням, прийнятим у далекій столиці за столами для нарад і банкетів. Не було навіть розради від неминучості щоб полегшити жах[5].
Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме — винищення української нації[5].
Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем[5].
Хай ця гірка Книга, народжена після десятиліть безмолвства, ляже першим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічної історії українського народу. Ми прагнемо відродження українського народу взагалі і головного носія українства — селянина, зокрема. Відродження можливе лише тоді, коли народ не втратив свою пам'ять[5]. — Про книгу «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал».
Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті — нема проблем[7]. — На міжнародній конференції про Голокост і геноцид у Тель-Авіві у 1982 р.
For Stalin to have complete centralized power in his hands, he found it necessary to physically destroy the second largest Soviet republic, meaning the annihilation of the Ukrainian peasantry, Ukrainian intelligentsia, Ukrainian language, and history as understood by the people; to do away with Ukraine and things Ukrainian as such. The calculation was very simple, very primitive: no people, therefore, no separate country, and thus no problem.
Геноцид, здійснюваний власною владою! Щоб повірити в таке, треба переосмислити прожите життя. Не всі готові замислитися над минулим, тим більше — відділити себе від нього. Голодомор, хоч би яким страхітливим явищем він був сам по собі, змушує переоцінювати багато інших подій, явищ, цінностей — всю історію радянської доби. Тому протиборство навколо цієї дражливої теми не припиняється[8].
Голодомор — це було напоумлення, смиренність з боку Господа нашої гордині, яка повстала проти себе самого, проти буття людини. Є такий український вираз, трохи вульгарний — катюзi по заслузi. Ми отримали те, що заслужили[9].
Є такі сили, які намагаються зробити голодомор клином між Росією і Україною, мовляв, росіяни, росіяни пригноблювали українців. Але, я думаю, в Росії тоді від голодомору загинуло більше народу, ніж в Україні[9].
Голодомор був системним та страхітливим геноцидом мільйонів українців тоталітарною радянською владою. Дітей, жінок, і чоловіків морили голодом та страчували лише за те, що вони намагались говорити рідною мовою, зберігати рідну культуру, землю та жити у мирі[11].
Жах тієї події більший тим, що голод той створено штучно і планово; що навістило те беззаконня найбільш працьовитий наш нарід, що свою родючу землю любив як свою матір і злочином-гріхом вважав не віддати їй своїх рук, не жертвувати їй поту, не посіяти на ній плодючого зерна. Жах тієї події теж тим великий, що Європа, світ про те знали... і мовчали[12]. — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
Жертви того голоду — то мовчазні свідки для світу, і ні в минулому, ні тепер, ні в найближчі роки немає оправдання для тих, що людиноненависницьку науку комунізму і безбожництва сіяли і сіють по світі, щоб нищити в людині Божий образ, багном її сквернити, як казав Шевченко; топтати людську гідність і Богом дані кожній людині права на життя, правду, свободу, мир і справедливість. Наші голодом заморені брати і сестри є вже суддями світу, що ловиться на великий комуністичний обман, за словами св. Павла: «Хіба не знаєте, що святі будуть світ судити» (1 Кор. 6, 2)[13]. — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
Штучний голод в Україні — голос перестороги мучеників, що кличе до покарання, до призадуми і навернення. Таким голосом свідчення і перестороги для вільного світу остався наш народ із Божої волі до сьогодні нашими ісповідниками, мучениками, героями, каторжниками, гоненими і переслідуваними Христа ради. Те їхнє свідчення, починаючи від жертв голоду 1933 року, маємо передати світові для перестороги і науки[13]. — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
Голодомор 1932-1933 рр. в Україні — це геноцид, який також заперечувався Заходом. За словами історика Роберта Конквеста, це була перша масштабна операція, в якій Радянський Союз застосував методи Великої брехні, що були започатковані Адольфом Гітлером, для здійснення впливу на громадську думку за кордоном. Якщо брехня досить велика або навіть колосальна, ніхто не повірить, що правда може бути настільки безсоромно спотворена. Метод спрацював, і він досі працює, оскільки надто часто можна почути розмови про так звану полеміку щодо фактів Голодомору[14]. — З промови на церемонії вручення Літературної премії Європейського Союзу, 2019 р.
Розв'язка цієї дискусії полягає у визнанні факту, що в 1932-33р роках в Україні був не оодин, а два голоди. Перший, 1932 року, був дійсно всесоюзним; другий, 1933 року, був навмисне спрямований проти України. Без цього другого голоду людські втрати України були б на декілька порядків нижчими.[15] — Про дискусію істориків чи був голод 1932-33 геноцидом.
...у «новому прекрасному світі» в ім'я поступу можна було грабувати, вбивати мільони людей і робити це цілком безкарно, якщо ці вбивства обґрунтовувалися «історичною необхідністю» і робилися в ім'я історичного поступу.[16] — Про темний бік модерності, який показав український Голодомор.
Радянський Союз мав дві лінії поведінки щодо заперечення голоду – для міжнародної спільноти та внутрішнього споживача. Останню, за терміном британського соціолога Пола Коннертона, можна назвати «репресивним стиранням». Радянська влада вперто і послідовно знищувала докази скоєного злочину. Фальшували та приховували статистичну інформацію. На місцях масових поховань жертв голоду будували дороги, об’єкти інфраструктури, насаджували сади[17]. — З інтерв'ю «Велика брехня: як Радянський Союз заперечував Голодомор і чому йому вірили»
Водночас залякували усіх, хто пережив Голодомор. Будь-яку згадку про голод розцінювали як антирадянську агітацію. Поширення інформації про Голодомор вважали великою небезпекою для СРСР. За те, що люди в розмовах чи навіть приватних щоденниках згадували про голод 1932–1933 років, їх ув’язнювали. Прикметно, що засуджених за збереження пам’яті про Голодомор, не реабілітовували майже до самого розпаду Радянського Союзу[18]. — З інтерв'ю «Велика брехня: як Радянський Союз заперечував Голодомор і чому йому вірили»
↑В. І. Марочко. ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с.: іл.
↑Мейс Е. Джеймс. Автобіографія. Факти і цінності: особистий інтелектуальний пошук. // День і вічність Джеймса Мейса. / за заг. Л.Івшиної. К.: Українська прес-група, 2005. — С. 15
