Гао Сінцзянь

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Гао Сінцзянь
Gao Xingjian Galerie Simoncini Luxembourg.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Гао Сінцзянь (кит. 高行健, піньїнь Gāo Xíngjiàn) (нар. 1940) — китайський і французький[1] прозаїк, новеліст, драматург та критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури 2000 року за «твори всесвітнього значення, відмічені гіркотою за стан людини в сучасному світі».

Цитати[ред.]

  •  

Письменник — людина зовсім звичайна хоча, можливо, трохи більш чутлива, а люди з підвищеною чутливістю найчастіше слабкіші за інших. Якщо письменник не стає голосом народу або уособленням справедливості, то голос його, зрозуміло, слабкий. Однак саме голос окремої людини найбільше наближається до істини[2].

  •  

Література — усього лише голос окремої людини, і так було завжди. Література, що перетворилася на гімн держави, прапороносця нації, у голос якої-небудь політичної партії або представника певного класу чи групи, така література втрачає свою природну суть, перестає бути літературою. Навіть якщо вона всіма доступними способами з розмахом поширюється по усьому світу, вона перетворюється на сурогат влади і користі[2].

  •  

Якщо література хоче зберегти право на існування й не перетворитися на політичний інструмент, вона повинна знову стати голосом окремої людини, тому що вона насамперед виходить з почуттів і переживань окремої людини. Я не говорю, що література повинна зовсім відокремитися від політики[2].

  •  

Те, що китайська література XX століття виявилася такою одноманітною і неспроможною, і під кінець, як мені здається, зовсім випустила дух, залежало від того, що вона була цілком підлегла політиці: література революції і революційна література прирекли як літературу, так і окремого письменника на загибель. Нападки в ім'я революції проти традиційної культури Китаю обернулися цинічною забороною книг і їхнім спаленням[2].

  •  

Саме розмову з самим собою і можна назвати джерелом літератури, а використання мови для спілкування з іншими має вторинне значення. Коли враження і роздуми людини виливаються у нього в мову, яку потім записує за допомогою письма, саме тоді вони перетворюються в літературу[2].

  •  

Мова, такий дивовижно тонкий, всеохоплюючий і невловимий, — найяскравіший прояв цивілізації людства, її кристалізація. Вона проникає всюди, пронизує почуття людини і її свідомість, дає їй можливість пізнати світ. Такою ж чудовою є писемність, за рахунок якої літературні твори доходять до нащадків, і яка дає окремим особистостям можливість спілкуватися з людьми іншої культури й іншого часу. Саме писемність таким чином з’єднує очевидну сьогоденність писання і читання і вічні духовні цінності, якими володіє література[2].

  •  

Література перебуває за межами ідеологій, кордонів і національної свідомості, так само як існування окремої особистості фундаментально не залежить від тих чи інших “ізмів”. Умови, в яких живе людина, означають набагато більше, ніж довгі міркування і просторікування про те, що таке буття. Література — це всебічне спостереження важких обставин життя людини і без всяких обмежень[2].

  •  

Література не має нічого спільного з політикою і є винятково справою письменника як особистості. Спостереження, спогад попереднього досвіду, кілька вигаданих історій, різного роду почуття, вираження певного настрою — усе це може задовольнити потребу письменника в обґрунтуванні своїх думок[2].

  •  

У моїх романах, замінюючи дійові особи особовими займенниками - "я", "ти", "він/вона" — я описую і спостерігаю за тим самим головним героєм. Використання різних осіб для одного персонажу, створює відчуття дистанції, дає дійовим особам розширений психологічний простір. Я вводжу таку зміну осіб при написанні своїх п’єс[2].

Примітки[ред.]

  1. Французький письменник не лише за місцем проживання, але й за мовою деяких драматичних творів
  2. а б в г д е ж и к Гао Сінцзянь. НОБЕЛІВСЬКА ЛЕКЦІЯ 2000 РОКУ. Для чого існує література. З китайської переклав Володимир Урусов.



Bookmark-new.svg