Сюллі-Прюдом

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Арман Сюллі-Прюдом
Sully-Prudhomme.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Рене Сюллі́-Прюдо́м (справжнє ім'я Рене Франсуа Арман Прюдом, фр. René François Armand (Sully) Prudhomme; 16 березня 1839, Париж — 7 вересня 1907, Шатене-Малабрі) — французький поет. Член групи «Парнас». Перший лауреат Нобелівської премії з літератури — на «визнання поетичної композиції, яка свідчить про піднесений ідеалізм, мистецьку бездоганність та рідкісну комбінацію властивостей сердечності та розуму».

Цитати[ред.]

  •  

Великий Боже! В сяйві мрій безмежних
Дитиною я крил собі бажав,
Але твоїх просторів безбережних
    Я тим не ображав.

Я потім умирав. Я задихався в сірій
Пустині і тоді думками в небесах
Відпочивав. Чи не пташки в той ірій
    Мені показували шлях?

Тепер знемігся я і вже в блакить очима
Не смію, линути з одвагою орла.
Але хто ж виростив у мене за плечима
    Два дужих і дзвінких крила[1]? — «Крила»

  •  

Два голоси в душі збентеженій моїй
Змагаються з собою якомога —
Блюзнірство розуму вступає в бій
З любов'ю чистою до Бога.

"Отця, Властителя нема на світі цім!
Так до любові розум промовляє. —
Дивись: усюди зло панує в нім!"
А та відказує: "Нас віра підтримає...

Надію в Бозі поклади,
Люби і вір — оце твоя дорога!
Безсмертна я — і відчуваю Бога..."
А розум каже їй спокійно: "Доведи"[1]. — «Два голоси»

  •  

Я грою мрій сягнув у тьму віків -
I бачу юнака, сумного з виду;
Будує він в юрбі товаришів-рабів
Хеопсові величну піраміду.

Він на собі несе граніт важкий,
Згинаються його тремтячі ноги...
В очах покора з виразом знемоги...
Аж раптом — крик несвітський, голосний!

Той крик повітря стряс, дійшов зеніту,
Досяг зірок і за межею світу
Все вгору йде в безодні віковій,

Шукає Бога він, загублений той голос.
Іде за віком вік, а гострокутний колос
Над деспотом стоїть в величності німій[1]. — «Загублений крик»

  •  

Думка ця настільки невловима
Й найбільш принаджує вона
Коли поринеш в неї на хвилину
А вона кудись, сполохана, зника — «Загублена думка» («Pensée perdue»)

 

Elle est si douce la pensée
Qu’il faut, pour en sentir l’attrait,
D’une vision commencée
S’éveiller tout à coup distrait[2].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg