.. існує на світі щось, до чого потрібно прагнути завжди і що іноді дається в руки, і це щось - людська ніжність.
В житті повинна бути любов - одна велика любов за все життя, це виправдовує безпричинні напади відчаю, до яких ми схильні.
Для більшості людей війна означає кінець самотності. Для мене вона - остаточно самотність.
Не бути коханим - це всього лише невдача, не кохати - ось нещастя
Людина відчуває себе самотньою, коли вона оточена боягузами.
Коли релігія об’єднується з політикою, народжується інквізиція.
Він відчинив шафу, дістав із стерилізатора дві гігроскопічні маски, подав одну Рамберові і порадив її надіти. Журналіст запитав, чи запобігає маска бодай чому, і Тарру відповів: ні, зате діє на інших заспокійливо.
— роман «Чума»; 1947
За кожних обставин треба намагатися бути не на боці катів. Солідаризуватися треба не з тими, хто вбиває, а з тими, кого вбивають.[1]
Камю казав, що єдиним істинним призначенням людини, закинутої народженням до абсурдного світу, є жити, усвідомлювати своє життя, свій бунт і свою свободу. Казав, що якщо єдиним виходом з людської дилеми є смерть, то тоді для нас це хибна дорога. Правильний той шлях, який веде до життя, до сонячного світла. Не можна безперестанно страждати від холоду[2]. — З есею «Альбер Камю», 1960 р.
Він казав: «Мені не до вподоби вірити, що смерть відчиняє двері до іншого життя. Як на мене, це двері, що життя зачиняють». Себто він намагався вірити у це. Втім його спіткала невдача. Він, як і всі інші створювачі, мимоволі прожив це життя шукаючи себе і вимагаючи від себе відповідей, які міг знати тільки Бог; коли він став Нобелівським лауреатом, я йому надіслав телеграму: «On salut l'âme qui constamment se cherche et se demande» («Вітання душі, котра постійно шукає і питає»); чому тоді він продовжував робити це, якщо не хотів вірити у Бога[2]? — З есею «Альбер Камю», 1960 р.
— Вільям Фолкнер
Тієї самої миті, коли він врізався у дерево, він все ще шукав і вимагав від себе відповідей; я не думаю, що у цю визначальну мить він їх знайшов. Я не думаю, що їх взагалі можливо знайти. Я вважаю, що вони можуть лише шукатися, постійно, завжди якимось хирим учасником людської абсурдності. Таких ніколи не буває багато, втім, хтось десь завжди знаходиться, і завжди цього одного буде достатньо[2]. — З есею «Альбер Камю», 1960 р.
— Вільям Фолкнер
Люди скажуть, що Він був надто молодим; у нього не було часу завершити розпочате. Втім не йдеться про Як довго чи Як багато; має значення лиш одне – Що. Коли двері зачинились за ним, він усе ж устиг написати поцейбіч дверей те, на що кожен створювач, який так само несе через своє життя одне й те ж напередзнання і ненависть до смерті, сподівається: Я був тут. Він сподівався на це, і, либонь, тієї визначальної миті він навіть знав, що йому вдалося. Чого більшого він міг би хотіти[2]? — З есею «Альбер Камю», 1960 р.
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
