Альбер Камю

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альбер Камю
Albert Camus, gagnant de prix Nobel, portrait en buste, posé au bureau, faisant face à gauche, cigarette de tabagisme.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Альбер Камю (1913–1960) — французький романіст, філософ, публіцист, лауреат Нобелівської премії 1957.

Цитати[ред.]

  • Вільний той, хто може не брехати.
  • Є сенс вмирати тільки за свободу, бо тільки тоді людина впевнена, що вона вмирає не повністю!
  • Свобода — це, передовсім, не привілеї, а обов'язки.
  • Бути язичником для себе, християнином для інших — до цього інстинктивно схиляється будь-яка людина.
  • Завжди є привід для вбивства людини.
  • Що більше величі в людині, то більше правди в її філософії.
  • Подорож як найвеличніша і найсерйозніша наука допомагає нам знову знайти себе.
  • Абсурд не в людині і не в світі, але в їх спільній присутності.
  • Абсурд — це ясний розум, який усвідомлює свої межі.
  • Там, де одні бачили абстракцію, інші бачили істину.
    • Великі питання життя - як жити серед людей.
  • ... без недосконалості невідчутно і щастя!
  • .. існує на світі щось, до чого потрібно прагнути завжди і що іноді дається в руки, і це щось - людська ніжність.
  • В житті повинна бути любов - одна велика любов за все життя, це виправдовує безпричинні напади відчаю, до яких ми схильні.
  • Для більшості людей війна означає кінець самотності. Для мене вона - остаточно самотність.
  • Не бути коханим - це всього лише невдача, не кохати - ось нещастя
  • Людина відчуває себе самотньою, коли вона оточена боягузами.
  • Коли релігія об’єднується з політикою, народжується інквізиція.
  •  

Він відчинив шафу, дістав із стерилізатора дві гігроскопічні маски, подав одну Рамберові і порадив її надіти. Журналіст запитав, чи запобігає маска бодай чому, і Тарру відповів: ні, зате діє на інших заспокійливо.

  роман «Чума»; 1947

Про Альбера Камю[ред.]

  •  

Камю казав, що єдиним істинним призначенням людини, закинутої народженням до абсурдного світу, є жити, усвідомлювати своє життя, свій бунт і свою свободу. Казав, що якщо єдиним виходом з людської дилеми є смерть, то тоді для нас це хибна дорога. Правильний той шлях, який веде до життя, до сонячного світла. Не можна безперестанно страждати від холоду[1]. — З есею «Альбер Камю», 1960 р.

  Вільям Фолкнер
  •  

Він казав: «Мені не до вподоби вірити, що смерть відчиняє двері до іншого життя. Як на мене, це двері, що життя зачиняють». Себто він намагався вірити у це. Втім його спіткала невдача. Він, як і всі інші створювачі, мимоволі прожив це життя шукаючи себе і вимагаючи від себе відповідей, які міг знати тільки Бог; коли він став Нобелівським лауреатом, я йому надіслав телеграму: «On salut l'âme qui constamment se cherche et se demande» («Вітання душі, котра постійно шукає і питає»); чому тоді він продовжував робити це, якщо не хотів вірити у Бога[1]? — З есею «Альбер Камю», 1960 р.

  — Вільям Фолкнер
  •  

Тієї самої миті, коли він врізався у дерево, він все ще шукав і вимагав від себе відповідей; я не думаю, що у цю визначальну мить він їх знайшов. Я не думаю, що їх взагалі можливо знайти. Я вважаю, що вони можуть лише шукатися, постійно, завжди якимось хирим учасником людської абсурдності. Таких ніколи не буває багато, втім, хтось десь завжди знаходиться, і завжди цього одного буде достатньо[1]. — З есею «Альбер Камю», 1960 р.

  — Вільям Фолкнер
  •  

Люди скажуть, що Він був надто молодим; у нього не було часу завершити розпочате. Втім не йдеться про Як довго чи Як багато; має значення лиш одне – Що. Коли двері зачинились за ним, він усе ж устиг написати поцейбіч дверей те, на що кожен створювач, який так само несе через своє життя одне й те ж напередзнання і ненависть до смерті, сподівається: Я був тут. Він сподівався на це, і, либонь, тієї визначальної миті він навіть знав, що йому вдалося. Чого більшого він міг би хотіти[1]? — З есею «Альбер Камю», 1960 р.

  — Вільям Фолкнер

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg