Джозуе Кардуччі (іт.Giosuè Alessandro Giuseppe Carducci, 27 липня 1835, Вальдікастелло, Тоскана — 16 лютого 1907, Болонья) — найзначніший поет Італії XIX століття.
Кроком божественним йдеш ти, о Гебо,
усміх злітає із вуст мимохітний,
я ж весь охоплений амброзіальним
з келиху твого п’янким ароматом;
більше я сутінку не відчуваю —
часу й холодних турбот; лиш, о Гебо,
я відчуваю еллінське життя, що
в жилах одвіку моїх протікає.
І, поруйновані ери сумної
розпадом, знову дні тії повстануть
в кожному світлі твоєму, о Гебо,
пристрасно спраглі відродження свого;
і з-за туману охоче прилинуть
до авангарду новітнії роки,
на промінець твій тремтливо-рожевий,
що їх вітає при вході, о Гебо[1]. — «Ідеал»
Риме, в повітря твоє посилаю я душу летючу,
Риме, прийми ж ти її та сповий мою душу світлами.
Не зацікавлений у дріб’язкових речах, йду до тебе:
Хто ж бо шукає метеликів просто у Тітовій арці?
Що мені до винороба кудлатого, — він зі Страделли, —
котрий у Монтечіторіо натяки й жарти мішає?
Чи до ткача працьовитого, що у Бієллі заплутав
цупко в тенета свої павука, який марно боровся?
Вкрий мене, Риме, блакиттю і сонцем осяй мене, Риме:
сонце божественне світить крізь обшири твої блакитні.
Благословляє похмурий воно Ватикан з Квіріналом
гарним, а також — старий і святий Капітолій в руїнах;
Риме, а ти з семи пагорбів руки свої простягаєш
до неземної любові, що в подувах вітру сіяє[1]. — «Рим»
Тягнуться вгору легкими нитками
стебла потужні, жахкі й мармурові,
тут у священній пітьмі вони схожі
на неймовірнеє велетнів військо,
що на війну із невидимим стало:
арки німі підіймаються, стрімко
линуть увись, між собою з’єднавшись,
гнуться в склепінні й звисають додолу.
Так із первісних незгод, із борюкань
варварських, що між людьми відбувались,
линучи в вишні до Бога, злилися
сонмища душ одиноких у ньому.
Втім, я не Бога, не мармурні стебла —
арки легкії питаю: пильную
і затремчу, як знайомий почую
крок хоч малий з урочистим відлунням[1]. — «У готичній церкві»
О лялечко Маріє,
Ну що — вірші для тебе?
В’яне вірша стихія,
О лялечко Маріє,
Коли меланхолія
в серце влітає з неба[1]. — «Синьйорині Марії А.»
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі
