Генріх Белль

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Генріх Белль
Bundesarchiv B 145 Bild-F062164-0004, Bonn, Heinrich Böll.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ге́нріх Теодо́р Белль (нім. Heinrich Theodor Böll; 1917–1985) — німецький письменник.

Цитати[ред.]

«Очима клоуна» (1963)[ред.]

  • Будь що буде — все одно доведеться валятись у стічній канаві.
(Очима клоуна. — С. 33)
  • Я люблю дивитись фільми для шестирічних, бо в них немає дорослої пошлятини про зраду в сім'ї та розлучення. В картинах про зраду та розлучення завжди відіграє велику роль чиє-небудь щастя.
(Очима клоуна. — С. 99)
  • У всякому ділі я повинен знаходити втіху, інакше захворію.
(Очима клоуна. — С. 103)
  • Естетів, певно, найкраще вбивати цінними витворами мистецтва, щоб вони і в передсмертну хвилину обурювались таким кощунством.
(Очима клоуна. — С. 108)
  • Моя вегетативна нервова система не терпить таких протиприродних явищ. «Все живе хай існує, а крилате хай лине до неба» — мені аж моторошно стає від таких слів.
(Очима клоуна. — С. 112)
  • Митець не має іншого вибору, як робити те, що робить, — малювати картини, в ролі клоуна блукати по країні з гастролями, виконувати пісні та вирубувати з мармуру або граніту щось «вічне». Митець схожий на жінку, яка не вміє більше нічого, як тільки кохати, і стає жертвою першого стрічного осла чоловічого роду. Найлегше експлуатувати художників і жінок, а в кожному антерпренері є якась частка сутенера — в одному лише один процент, а в іншому і всі дев'яносто дев'ять.
(Очима клоуна. — С. 113)
  • Він обдурював мене вже не раз, але ніколи не брехав мені.
(Очима клоуна. — С. 117)
  • Як послухаєш ваші проповіді, то здається, ніби серце у вас величезне, як напнутий парус, а потім виявляється, що ви шушукаєтесь по готелях, шахраюєте.
(Очима клоуна. — С. 133)
  • Є одне прекрасне слово: «ніщо». Не думай ні про що. Ні про канцлера, ні про каталон — думай про клоуна, що плаче у ванні й розхлюпує собі на пантофлі каву.
(Очима клоуна. — С. 143)
  • Їх так зворушувало каяття та базікання про любов до демократії, що вони ладні були кидатись в обійми своїх ворогів і брататися з ними. Вони зовсім не розуміли, що таємниця всього того жаху — в деталях, дрібницях. Розкаятись у великих гріхах — політичних помилках, у зраді дружини, вбивстві, антисемітизмі — дуже легко, але як може простити той, хто розуміє деталі?
(Очима клоуна. — С. 199)
  • Часом я не знаю, що є дійсністю: те, що явно реалістично постає в моїй уяві, чи те, що насправді сталося.
(Очима клоуна. — С. 206)
  • Жіночі руки так багато можуть зобразити чи імітувати, що чоловічі, порівняно з ними, здаються мені якимись приклеєними колодками. Чоловічими руками можна потиснути руку товариша, битися, звичайно — стріляти, ставити підписи — скажімо, підписувати безготівкові чеки; оце і все, на що здатні чоловічі руки, — ну, звичайно, і працювати. А жіночі — це вже майже зовсім інші руки, навіть тоді, коли намазують хліб маслом чи легким порухом відкидають з лоба пасмо волосся.
(Очима клоуна. — С. 212)
  • Свою огидну поведінку я можу пояснити лише одним: мені зараз так погано, що й не сказати.
(Очима клоуна. — С. 221)
  •  

Людей ніщо так не бентежить, як клоун, який викликає жалість. Це все одно, як вам пиво подав би офіціант у інвалідному візку[1].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Белль, Генріх. Очима клоуна: Роман / Пер. з нім. М. Д. Дятленко, післямова М. П. Бажана. — К.: Дніпро, 1965. — 276 с.



Bookmark-new.svg