В усі часи письменники були свідками епохи, хоча переважно їхні свідчення залишалися голосом волаючого у пустелі. А з-під пера італійського прозаїка Прімо Леві та угорця Імре Кертеса вийшла значно яскравіша й більш вражаюча, ніж будь-які, навіть найдетальніші статистичні дані, картина повсякденного життя в таборі смерті Освенцім. У романах «Якщо це людина» Леві та «Знедолений» Кертеса два колишніх в’язні концтабору, один — уже тоді дорослий чоловік, другий — ще зовсім хлопчисько, вихлюпують важку пам'ять про минуле. Так само, як це зробив Олександр Солженіцин — і у своїй першій повісті «Один день Івана Денисовича», і потім, від книги до книги, він розповідав усьому світу, що таке Архіпелаг ГУЛАГ[2].