Перейти до вмісту

Габріела Містраль

Матеріал з Вікіцитат
Габріела Містраль
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Лусіла де Маріа дель Перпетуо Сокорро Годой Алькаяга, скорочено Лусіла Годой Алькаяга(ісп. Lucila de María del Perpetuo Socorro Godoy Alcayaga), відоміша під псевдонімом Ґабріела Містраль (нар. 1889 — 1957) — чилійська поетеса, просвітителькa, дипломатка, феміністка. Лауреатка Нобелівської премії з літератури 1945 року.

Цитати

[ред.]
  • Людство страждає на хронічну втрату пам'яті. Працювати і творити можна лише у дні миру, це загальновідома істина. Вони хочуть зробити людей німими й тому зануреними у відчай. День і ніч працює таємна організація придушення…, і той, хто пише книги, повинен видавати їх потай, як щось ганебне, якщо його книга не служить тим, хто оглуплює інших, якщо він чинить спротив нечуваному побоїщу. Війна — «пароль і відгук» патріотизму. «Мир мій нехай буде з вами», — слова Христа, які найчастіше повторюються у Святому Письмі, повторюються з наполегливою одержимістю. Є слова, які тим голосніші, чим більше їх заглушають, голосніші саме завдяки гонінню та придушенню.[1]
  • Сумління моє кровоточить,
    що бачу я небо,
    а ти — під землею давно;
    торкаю троянди — їх живить
    кісток твоїх мертвих вапно.
(Вапно / Пер. Михайло Литвинець // С. 85)
  •  

Якщо трапиться так, що тебе хтось поранить, не бійся покликати мене. Поклич мене, де б ти не знаходився, навіть якщо ти на ложі ганьби. І я прийду до твоїх дверей — хай усенькі дороги покриються колючками — мене ніщо не зупинить. Я не хочу, щоб хто-небудь інший, хай то сам Господь, поправляв подушку біля твоєї голови[2].

Про Містраль

[ред.]
  •  

Віддаючи належне багатій латиноамериканській літературі, ми вітаємо її королеву, творця «Відчаю», котра стала видатним співцем печалі та материнства.[3]

  — Я. Ґульберґ, член Шведської академії, під час вручення Нобелівської премії (1945)
  •  

Ніхто не забуде твоїх рядків про босоногу дітвору. Ніхто не забув твого «Проклятого слова». Ти завжди захищала мир. За це і за багато іншого ми любимо тебе... І мені годиться зустріти тебе добрим словом — правдивим, квітучим і суворим, співзвучним твоїй величі та нашій непорушній дружбі... Мені випало розділити з тобою ту суть і ту правду, що здобудуть повагу завдяки нашому голосу та нашим ділам. Нехай спочиває твоє чудесне серце, нехай воно живе, бореться, творить і співає на землі нашої батьківщини, відрізаної від світу Андами й океаном. Я цілую твоє шляхетне чоло і схиляюся перед твоєю неозорою поезією…[4]

  Пабло Неруда, «Зізнаюсь, я жив» (Confieso que he vivido, 1974)

Примітки

[ред.]
  1. Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2006. — С. 190
  2. 100 ФАКТІВ З ЖИТТЯ 100 НОБЕЛІВСЬКИХ ЛАУРЕАТІВ З ЛІТЕРАТУРИ
  3. Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2006. — С. 190
  4. Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2006. — С. 190-191

Джерело

[ред.]
  • Містраль, Габріела. Поезії / Пер. з іспанської. Упорядкування та передмова Михайла Литвинця. — К.: Дніпро, 1984. — 142 с.