Василь Барка
Василь Барка | |
Стаття у Вікіпедії |
Василь Костянтинович Барка (справжнє ім'я Василь Костянтинович Очерет; 16 липня 1908, Солониця — 11 квітня 2003) — український письменник і перекладач.
Цитати
[ред.]Необхідність поезії для віри (промова) (1981)
[ред.]Віддавна серед народних співців, на Кавказі, чули прислів’я: скласти вірш, – мов сходити пішки в сусідній аул; а поему створити, – ніби верхи з’їздити в сусідню країну[1]. |
В Нью-Йорку пощастило здійснити мрію про великий строфічний роман, як поему, що відбиває в дзеркалі свого сюжету – загальноукраїнську долю і долю осіб, представничих для подій з апокаліптики XX сторіччя. |
Правдиво сказав поет, з найбільших у XIX столітті: завдання поезії полягає в тому, шоб бути поезією. |
Самі поети зайшли в провини, з котрих найгірша — втрата віри. Звідси чорні наслідки. Без віри поезія схожа на рослину без сонячного освітлення в добрій мірі. |
Віра, якщо справжня, розвиває недосліджені досі й незбагненні багатства: з чудесних спроможностей, сховані, як вічна скарбність. У нашому єстві: безмірно складніша від нашої тілесної природи. Віра – шлях вищого життя душі і спосіб вищого пізнання через нього: в суто особистому досвіді кожного. |
Поезія має властивість – жити в майбутньому часі як у своїй теперішності, і тому здатна передчувати зміни[1]. |
Ми — свідки величезного напасництва в СРСР: на українців, як на інших — також; можна назвати його «контрморфозис». Це цілковите зруйнування всієї, розвинутої в історичному ході, духовно-культурної і соціяльно-економічної формації народного життя. |
Але цілком погасити образ Христа в народному серці неможливо: він, як східне сонце, знов з'являється в сутінках тотального поганства — освітити й зогріти обікрадені душі божественою любов'ю: в милосердя і порятунок. Християнське відродження неминуче: на відмову всього великосвіту віри, успадкованого з першоджерел Києва, починаючи від хрещення Русі-України[1]. |
Цитати з творів
[ред.]- Земля, з дитинства рідна! Як її
старим покинути й піти в чужину,
а потім горювати: любий сину,
якби-то знов побачити її!
Якби побачити в секунду смертну
здаля, хоч раз один; дитячі втіхи
згадати й принести життя, як жертву,
й лягти в землі чужій, од горя тихій.
- (Апостоли)
Примітки
[ред.]Див. також
[ред.]Джерела
[ред.]- Тисяча цитат з українського письменства. Збірник / Упоряд. Юрій Луцький. — К.: Смолоскип, 1996. — 232 с.