Русь

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Русь — назва історичного регіону в Східній Європі. У XI — XIII століттях позначала так звану «Руську землю» довкола Києва, Чернігова і Переяслава, що була осердям середньовічної держави Київська Русь.

Цитати[ред.]

  •  

Добре у руській землі живеться ведмедям
До опівнічних країв тягнеться ця сторона
«Russia» — як лише зміниш порядок двох літер, то вийде
«Ursia» — назва її, тобто ведмедів земля.[1]

  — Себастіян Кленович, польський поет («Роксоланія», 1584)
  •  

«Русь» — це державне поняття, а не етнічне.

  — Пантелеймон Ковалів, мовознавець[2]
  •  

Українська династія занесла з півдня на північ і свою державну назву Русь, а спільність держави зробила цю назву спільною для півночі й півдня вже в давнину — це була тільки державна назва, до того, можливо, й не своя, політичний термін спільний спочатку на Сході для півдня й півночі, але головно для півдня, а не термін якоїсь племінної чи мовної спільноти.

  Іван Огієнко[2]
  •  

Україна — це та Русь, яка залишилась удома.

 

Украина — это та Русь, которая осталась дома.

  Валерія Новодворська[3]
  •  

Суздалець, москвин, смолянин — були руськими за тими ознаками, які служили органами їх поєднаності разом: за походженням, за вірою, за книжною мовою та об’єднаною з нею освіченістю; киянин же, волинець, червонорус були руськими за своєю місцевістю, за особливостями свого народного, громадського та домашнього побуту, за вдачею та звичаями.

 

Суздалецъ, Москвичь, Смолянинъ — были русскіе по тѣмъ признакамъ, которые служили органами ихъ соединительности вмѣстѣ: по происхожденію, по вѣрѣ, по книжвому языку и соединенной съ нимъ образованности; Кіевлянинъ, Волыненъ, Червонорусъ — были Русскіе по своей мѣстности, по особенностямъ своего народнаго, общественнаго и домашняго быта, по нравамъ и обычаямъ.

  М. Костомаров[4]
  •  

Сирія це, взагалі-то, свята земля. Це для нас є наша земля. Саме звідти прийшла до нас цивілізація. Не було б Сирії — не було б православ'я і не було б Русі[5].

  Семен Багдасаров

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Національна ідентифікація українців Галичини у XIX — на початку XX століття (еволюція етноніма) / наук. ред. І. В. Орлевич; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії. — Львів: Логос, 2016. — С. 36.
  2. а б Фаріон, 2015, с. 189
  3. О национальной подлости великороссов
  4. Костомаров Н. Две русские народности // Основа. — СПб., 1861. — №3. — С. 33-80.
  5. НВ. Цитата дня. 2 Жовтня, 2015

Джерела[ред.]

  • Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3