Борис Ґудзяк

Борис Ґудзяк

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Бори́с Ґудзя́к (нар. 1960) — єпископ Української греко-католицької церкви, громадський діяч, провідний науковець у галузі церковної історії.

Цитати

Багато що у нашій людській історії не є лише політичними, чи військовими, чи фінансовими калькуляціями.

Благословення, хоча й може зарум’янити обличчя і навіть зцілити поранену плоть, все ж найпотужніше діє в душі, у серці людини. Інколи від пророчого слова до його здійснення треба пройти довгий і тернистий шлях; але раз про­рок прорік слово благословення, його сила – вічна. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

Вага і ефект жесту благословення та відповідальність, яку він накладає, заслуговують на велику увагу й пошану передовсім від тих, до кого він скерований. — «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі» (лекція) Львів, 19 травня 2007 р.

Добре слово має потужну життєдайну силу. «Словом» Всемогутній покликав усе до буття. Ним Він дає життя. Самі глаголи «слово» і «благий, благе, благо-» викликають у нас глибинні духовно-богословські, антропологічні, культурні асоціації: Eν αρχή ήν ό λόγος, Ви началі бі Слово, «Споконвіку було Слово» (Йо. 1:1). Сотворивши Всесвіт, землю і, на­решті, людину, Господь «побачив, що воно було дуже добре» (Буг. 1:31). Благословення, добре слово про сотворення стало його завершенням і його гідністю. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

Кожна мудра лю­дина – зокрема українські батько, мати, дідусь чи бабуся, які провели своїх дітей і внуків крізь життєвий лабіринт, де під ногами крилася не одна міна, що шматувала і тіло, і дух, може посвідчити, скільки ця школа гідности вимагає терпеливої педагогії та постійного, невтом­ного, різноманітного любовного благословення. — «З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

Ми сповідуємо Господа, який для того, щоб допомогти людині, стає людиною. Один для одного ми маємо бути поруч.

Потенціал духу для переродження, потенціал любові і солідарності для трансформації в суспільстві є дуже великий.

Духовне життя є правдивим. Любов є правдивою. Вона є вічною.

Ми хочемо знати, що буде завтра, але те основне, на що ми чекаємо, не відбувається із дня у день. І якщо ми зможемо це зрозуміти, відкриється зовсім інша перспектива.

Знаєте, що зміниться завтра? Те, що змінить кожен із нас. Звільнившись від тотального і тоталізуючого контексту.

Подумайте перед Новим роком про те, чого ви боїтеся. У своєму житті, у своїх думках, у своїх емоціях. Назвіть це і проаналізуйте. Так, нам потрібні хороші політики, економіка, що розвивається і мирний соціум, але навіть за наявності всього цього людина все одно може залишатися нещасною і тривожною.

Дуже важливо у новому році і для вас, і для мене стати суб'єктами як нація, як церква, як особистість. Важливо бачити час. Це колосальний дар — мати весь рік. Мій рік не під контролем політиків або інтернету, не рік страху перед штучним інтелектом. Є питання, які ми з вами вирішимо, починаючи з себе.

Перевірте, чи не піддаєтеся ви маніпуляціям. Чи контролюєте ви час у Мережі. Порахуйте, скільки свого часу контролюєте особисто ви. Станьте господарем свого життя. Якщо щодня, щомісяця, щороку все більше українців ставатимуть господарями своїх думок, своєї душі, свого часу, тим більше нас чекає змін.

Правдиве і щире добре слово – це не просто мовлення, виголошення думок чи сентиментів, а змістовний акт, творча дія. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

Покликання усіх нас – спомагати одне одного, вчитися тому, що провадить до гідности, плекати її до повного розквіту: озброюватися всіма можливими засобами – духовними, інтелектуальними – для захисту від втрати цієї Богом даної гідности і свободи. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

Сила благословення може долати вели­ке зло, небезпеку чи горе. Тому в усіх християнських літургіях слу­житель так часто повторює слова благословення; тому в усіх істинно духовних культурних традиціях стільки застережень щодо лихословлення: «благословіте, а не кленіте» (Рим. 12:14). — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.

Я розумію, що кожне отримане благо­словення є закликом його передавати, є новою відповідальністю і новою радістю. А понад усе воно є даром – а дар дається даром, зі щедрости: йому чуже посягання, його отримують не за заслугами, а за благодаттю. Усякий правдивий дар породжує мир і щастя. — З лекції «Подяка за благословення Антоновичів та обіцянка нести його далі». Львів, 19 травня 2007 р.