Сковорода Григорій Савич

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Савич Сковорода
Skovoroda.jpg
А я як був, так і тепер — подорожній[1].
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет і педагог.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Б[ред.]

  • Бачити гаманця і не знати, що в ньому, — це значить, бачивши, не бачити. Очевидно, треба скрізь дивитися подвійно: одне брати в душу, а друге — у розум[2].
  • Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли чоловік два єства пізнає: тлінне та вічне[3].
  • Без бажання все важке, навіть найлегше[4].
  • Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця[1].
  • Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що залишилося[5].
  • Бери вершину і матимеш середину[6].
  • Більше думай, а тоді вирішуй. Спіши повільно[5]!
  • Блаженство буде там, де є приборкання пристрастей, а не їхня відсутність[7].
  • Будь ласка, відчуй, що розумним і добрим серцям набагато миліший і шанованіший природний і чесний швець, ніж безприродний статський радник[8].
  • Бути пророком чи філософом — це прозріти над пустелю, над стихійне бродіння щось нове, котре не старіє, дивне і вічне, і вістити про те[8].
  • Бути щасливим — це значить пізнати, знайти самого себе[4].
  • Буття і слава імені нероздільні, як добре зерно із гілками, як джерело із потоками, як сонце з промінцем. Марнославство ж, як трава, що росте на покрівлях, передчасно мусить засохнути[9].

В[ред.]

  • Веселість — це здоров’я гармонійної душі. Душа, вражена якимсь пороком, не може бути весела[10].
  • Видно, що життя оживає тоді, коли думка наша, люблячи істину, досліджує стежини її, а зустрівши око її, торжествує й веселиться цим незаходимим світлом[3].
  • Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром[11].
  • Вінець хвали — старість[12].
  • Вірю, що більше єлею має в своїй гладкості улесник, ніж батько, коли карає, і що фальшива позолота блищить краще від самого золота... Але згадай приказку: «Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема»[13].
  • Вода без риби, повітря без пташок, час без людей бути не можуть[13].
  • Воістину, моя самотність відкрила мені небо[11]!
  • Все минає, але любов після всього остається[14].
Все минає, але не Бог і не любов.
  • Все — трава і лушпиння, все — прах і тінь, все минає; серцем же людина вічна[12].
  • В собі самому шукай справжніх благ.
  • Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце, міру й особу[12].
  • Всякому місту звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова.
  • В усякому разі будьмо незлобиві[13]!

Г[ред.]

  • Глупість тисячі нерозумних живописців не може примусити нас зневажати живописне мистецтво, а научає, що ця наука многотрудна, і тільки дехто з величезної кількості любителів її осягає[8].
  • Годі побудувати словом, коли те саме руйнувати ділом[9].
  • Гонор і честь є те саме. Хто їх не має всередині себе, приймаючи облудне свідчення зовні, той прибирає подобу фальшивого діаманта.

Д[ред.]

  • Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м'яса не їсть[1].
  • Де ти знайдеш жар, коли весь вогонь чеснот загас[10]?
  • Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають пустомудрі[15].
  • Добра слава краще м’якого пирога[7].
  • Добре почати – це наполовину завершити.
  • Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя[6].
  • Довго сам учись, якщо хочеш навчати інших. У всіх науках і мистецтвах плодом є правильна практика[16]
  • До яких пороків призводять здоров'я з багатством? Цілі республіки через те пропали. Чому ж ти багатства бажаєш як щастя? Щастя нещасливим не робить. Чи не бачиш і тепер, скількох багатство, як павідь світового потопу, пожерло, а душі їхні від надмірних затій, як млинове каміння, самі себе з’їдаючи, без зерна крутяться[4].
  • Дуже правильно сказано: той, хто не має ворогів, не має також і друзів[10].
  • Думки, наче повітря; його годі побачити, але воно твердіше землі і сильніше води: ламає дерева, руйнує будівлі, жене хвилі й кораблі, їсть залізо і камінь, гасить і роздуває полум’я. Так і думки сердечні — начебто немає їх, але від цієї іскри пожежа, хвилювання і руїна, від цього зерна залежить ціле дерево нашого життя. Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами[4].

Ж[ред.]

  • Жадоба слави та насолод багатьох тягне в стан їх природі не властивій.
  • Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу[9].
  • Жоден диявол не завдає більше шкоди, аніж удавані друзі.

З[ред.]

  • Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську[15].
  • Збери перед собою живописців та архітекторів і пізнаєш, що живописна істина мало де існує, а найбільшу юрбу їхню посіло невігластво і немистецтво[4].
  • З видимого пізнавай невидиме[11].
  • Звичайно, з нового поняття у голові мандрівника повинно виникати бажання іншого шляху для нього і відмінного від першого простування[13].
  • Звичайно, кожного світу машина має своє небо з пливучими в нім планетами[3].
  • Здоровий та чистий смак усім задоволений, а засмічене горло без міри і смаку жере[3].
  • Землеробство вдесятеро ліпше всіх кручених наук, тому що воно для всіх найпотрібніше[4].
  • Зі зміною суті одне стає іншим за своїм буттям[14].
  • З лиця людину можна примітити, а не з підошви[8].
  • Зовсім мертва душа людська, позбавлена природного свого діла, вона подібна каламутній та смердючій воді, в тісноті уміщеній[8].
  • Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи[2].

І[ред.]

  • І мудрий часто спотикається[2].
  • І ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке зло, а що добро[17].
  • Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її[18].
  • Істинна слава, шукання істинного набутку, свята пристрасть – це наречені високого духу, які осолоджують у своїх обіймах чисту душу.

К[ред.]

  • Кожен є той, чиє серце в нім: вовче серце – справдешній вовк, хоч обличчя людське; серце боброве – бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове – вепр, хоч подоба бобра[17].
  • Кожен народжений, який усім серцем шукав, безперечно, знайде і побачить те, що помітити можуть очі не всіх людей, а лише блаженних[11].
  • Кожного вабить до себе своя пристрасть[6].
  • Коли велика справа — панувати над тілами, то ще більша — керувати душами[15].
  • Коли вовк грає на свиріль, ведмідь танцює, а лошак носить поноску, годі не сміятися. Кожна нешкідлива невідповідність смішить. А коли вже вовк став пастухом, ведмідь ченцем, а лошак радником — це не жарт, а біда. О коли б ми пізнали, як це суспільству шкідливо[9].
  • Коли є червінець, навіщо бажати, щоб і гаманець був золотий[7]?
  • Коли зачинається курча, тоді псується яйце[3].
  • Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами.
  • Коли любиш неправду, ненавидиш свою душу[3].
  • Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в усякому разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити[12].
  • Коли повз тебе проходить п’яний, ти так думай: Бог дав тобі видовище, щоб ти на чужому прикладі усвідомив, яке велике зло пияцтво — біжи від нього[10]!
  • Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади[1].
  • Коли ти не озброїшся супроти нудьги, то стережись, аби ця тварюка не зіпхнула тебе не з мосту, як то кажуть, а з чесноти у моральне зло[5].
  • Коли твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий[12].
  • Коли хто мандрує по планетах, блукає весь вік по історіях, чи може взнати, що діється у серці[18]?
  • Кому душа болить, тому весь світ плаче[14].
  • Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
  • Краще голий та правий, ніж багатий та беззаконний[1].

Л[ред.]

  • Легенький повітряний шум — випущене з вуст слово, але воно часто чи смертю разить, чи у веселість уводить і оживляє душу. Мала птиця півень лева лякає, а миша — слона[3].
  • Лід на те й родиться, аби танути[1].
  • Лілея не знає фабрик — вона і без них красна[2].
  • Люблю джерело і початок — вічні струмені, що течуть від випарів серця свого. Ріки стікають, потоки висихають, струмки зникають, тільки джерело вічно дихає випаруваннями, оживляє і прохолоджує. Одне джерело люблю[19].
  • Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю[20].

М[ред.]

  • Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо; прагнемо того, чого немає, і нехтуємо те, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад або напевно мусить здійснитися сподіване[11].
  • Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами — чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага[18].
  • Мудрець мусить і з гною вибирати золото[15].
  • Мудрі люди, плаваючи на кораблі, вивчають для свого пожитку нещастя інших і позирають на них згори, як гомерівські боги[5].

Н[ред.]

  • Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на це, того не назвеш здоровим[20].
  • На звивистих шляхах, по горбах і через глибокі рови мчить недосвідчений вершник, якщо він погано править конем[10].
  • Найкраща помилка та, якої допускаються у навчанні[7].
  • На новий путівець шукай нові ноги[17].
  • Насіння лихих справ – лихі думки[3].
  • Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності[1].
  • Не буде тверезий той, хто перевантажує себе їжею, хоча б він і не пив вина[10].
  • Не будь нахабний і не вважай недостатнім те, що тобі незрозуміле[10].
  • Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня[18]?
  • Не все те недійсне, що недосяжне дитячому розумові[18].
  • Не все те отрута, що неприємне на смак[6].
  • Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість[18].
  • Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене[15].
  • Не за обличчя судіть, а за серце[17].
  • Не кінець те, після чого ще щось має бути. Після справжнього кінця нічого бути не може[19].
  • Не кожен горіх із ядром, і не кожна стеблина із зерном[19].
  • Не любить серце, не бачачи краси[1].
  • Не мале те, що для прожиття достатне, а достатність і богатство є те саме.
  • Немає для суспільства смертельнішої виразки аніж марновірство.
  • Немає нещасливішого, коли душа болить. Вона болить тоді, коли болять думки[12].
  • Немає нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга[15].
  • Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце[17].
  • Не називай солодким те, що породжує гіркоту[13].
  • Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею[14].
  • Не роби благим зла, а плоті — Богом[13].
  • Не розум від книг, а книги від розуму створились[21][18].
  • Не тіло, а душа є людиною[8].
  • Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився) але той, хто знати не хоче. Зненавидь глупоту: тоді хоч і дурний, а будеш у числі блаженних[7].
  • Не той убиває коня, хто годує його простим кормом, а той, хто дає багато вівса і не дотримує міри в їзді[10].
  • Не той щасливий, хто бажає кращого, а хто задоволений тим, чим володіє[7].
  • Не уподібнюйся кроту, що в землю закопався. Як тільки ненароком прориється на повітря — ох яке воно йому противне[19]!
  • Не шукай щастя за морем.
  • Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватися — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — це рух[20].
  • Нова людина має і мову нову[19].

О[ред.]

  • Облиш забобони, обмий совість, а потім одежу, залиш усі свої хиби і підіймайся[1]!
  • Одна істина солодка і стара, все інше — сіно та гриб[13].
  • Одна слава — тінь, другу приймають Божі діти в Авраамовій пристані. Суєтна слава, потяг до набутків, отруйна пристрасть — це і є пекельні лихоманки і дочки-єхидни на опалення нечестивого серця. Але істинна слава, шукання істинного набутку, свята пристрасть — це наречені високого духу, які осолоджують у своїх обіймах чисту душу[2].
  • Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги[11]!
  • О коли б змога писати так само багато, як і мислити[5]!
  • О коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як це часто буваємо ми боязкі і хибно соромливі у порядних учинках[11]!
  • О солодкий шлях життя, коли совість чиста[10]!
  • Очевидно, такий світ: якщо сам чогось зробити не може, заздрить іншим[10].

П[ред.]

  • Перш за все батька й матір шануй і служи їм. Вони ж бо видимі портрети тієї невидимої сили, якій ти стільки зобов'язаний[18].
  • Пізнаєш істину — ввійде тоді в кров твою сонце[17].
  • Плаває нещасливо той, хто не вміє досягти гавані[7].
  • Повільна постійність накопичує кількість, більшу від сподіваної[11].
  • Подібне до подібного веде Бог[12].
  • Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним.
  • Посудина для води, а не вода для посудини. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі мого тіла[19].
  • Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони не серйозні[15].
  • Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим чудовіше виблискує[14].
  • Про людину мають свідчити серця та людські нахили, а не зовнішність. Дерево пізнають за плодами[22].

Р[ред.]

  • Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе[9].
  • Розум гострий у багатьох, але не всі навчилися мислити[9].
  • Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме хорошого, то звертатиметься до поганого[11].

С[ред.]

  •  

Світ ловив мене, та не спіймав (слова, які Григорій Сковорода заповів написати на своїй могилі)[23]

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 3 грудня 2017 року.
  • Світ напочатку тішить, а потім мучить і карає[12].
  • Світло бачиться тоді, коли світло в очах є[19].
  • Світло відслонює нам те, про що ми в темряві лише здогадувалися[17].
  • Серце, запалене пристрастю до золота, яке любить мудрувати про самі лише гаманці, мішки, валізи, — це верблюд, що любить пити каламутну воду і який за в’юками не може пролізти через тісні двері в країну вічності[2].
  • Серце тоді насичується, коли освічується[8].
  • Сіється гниле — виростає запашне, сіється жорстке — виростає ніжне, сіється гірке — виростає солодке, сіється нісенітниця та дурість — виростає премудре й прозірливе[18].
  • Скільки зла криється всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві[5].
  • Скільки ми накидали в наш шлунок священних слів[18]!
  • Сліпі очі, коли затулені зіниці[14].
  • Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне[1].
  • Сповірившись на море, ти перестаєш належати сам собі[15].
  • Схильність до дружби ні куплею, ні проханням, ні насиллям не досягається... Дружать тільки з тими, до кого відчувають особливе духовне ваблення[9].

Т[ред.]

  • Так само, як боязкі люди, захворівши під час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли з великого судна пересядуть на невеликого човна, а звідти знову переберуться у тривесельник, але нічого не досягають цим, бо разом із собою переносять жовч і страх, — так і життєві зміни не усувають з душі того, що завдає прикрості і непокоїть][5].
  • Так як в оргáні одне повітря через різні трубки різні голоси витворює, отак у людському тілі один розум по-різному діє, розкладаючись на різні складники[8].
  • Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з тим і двох-трьох ворогів[5].
  • Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо йдеш шляхом доброго глузду[12].
  • Тілом ми ніщо, але думкою щось, та ще й велике[1].
  • Тінь яблуні не заважає[18].
  • Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений[14].
  • Той розуміє юність, хто розуміє старість[19].
  • То навіть добре, що Діоген був приречений на заслання: там він узявся до філософії[5].

У[ред.]

  • У низьких та похмурих зовнішностях, як у ветхій одежі, часом ховається премудрість, якої не знало людське серце, і то така, що її жодна коштовність не достойна[19].
  • Уподібнюйся пальмі: що міцніше її стискає скеля, то швидше і прекрасніше здіймається вона догори[22][11].
  • У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного стає найгіршим[11].

Ф[ред.]

  • Фарби на картині кожен бачить, але щоб побачити малюнок і живопис, потрібне друге око. Хто ж його не має, той сліпий у живописі. Гру музичного інструмента кожне вухо чує, але щоб відчути смак схованої у грі гармонії, треба мати вухо таємного розуміння; хто позбавлений того, цей німий у музиці[4].

Х[ред.]

  • Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими[10]?
  • Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне[17]?
  • Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, жк ворожість руйнує[14].
  • Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри[6]?
  • Хіба світ і народ — не ліпше видовище, ще й дармове, подібно до відомого Піфагорового торжища? Ти бачиш, як один стогне під тягарем боргів, другий карається честолюбством, третій — скнарістю, четвертий — хворобливим бажанням споглядати безглузді речі[6].
  • Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити[5].
  • Хто дочекається кінця у вічноплинному джерелі[12]!
  • Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не припиняє вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльний[20].
  • Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
  • Хто швидко приліпляється до нової думки, той швидко від неї і відпадає. Що швидко запалюється, те раптово й гасне[19].

Ч[ред.]

  • Часто той, хто сам зробити не здатний, і іншим в тому вірити не може.
  • Частки розбитого дзеркала всі однаково лице відбивають[3].
  • Чи є щось необхідніше людині, як дихати. І на те повсюди є повітря... О глибина премудрої благоти, що сотворила потрібне неважким, а важке непотрібним[2].
  • Чи знаєш ти, яких ліків заживають ужалені скорпіоном? Тим-таки скорпіоном натирають рану[14].
  • Чим більше гальмуєш природу, тим більше її збуджуєш[14].
  • Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі[17]?
  • Чи може щось ширше розлитися, як думки[19]?
  • Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий[13]?
  • Чисте небо не боїться блискавки та грому[9].

Ш[ред.]

  • Шляхетна душа ненавидить явно, не прикриваючи приязним лицем своєї нехоті, — чинять так лише рабські серця, що народилися на лицемірство та брехню[7].

Щ[ред.]

  • Щасливий, хто має змогу знайти щасне життя. Але ще щасливіший той, хто вміє ним користуватися[11].
  • Що в кого болить чи радує — те в кожного в голові та на язиці[10].
  • Що вподобав, на те й перетворився[1].
  • Що з того, коли листок зовні зелений, та корінь позбавлений життєвого соку[17].
  • Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа[20]?
  • Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?
  • Що там веселощі й солодощі, коли нема світла? Що там мир, коли нема життя і веселощів[4]!
  • Що хочеш, шукай, але не згуби миру[8].
  • Що швидко запалюється, те раптово гасне.

Я[ред.]

  • Я знайшов гавань, прощайте, надії і щастя, досить ви грали мною, тепер грайте іншимие[15].
  • Яка користь бачити, не маючи смаку[19]!
  • Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам варто якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того, — неоціненний скарб, з недбальства не натрапити на щось підроблене[6].
  • Як глупота є матір усіх пороків, так мудрість є справжня мати як наших чеснот, так і скромності[10].
  • Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора[14].
  • Як музичний інструмент, коли ми чуємо його здалеку, видається нашому вухові приємніший, так і бесіда з відсутнім другом буває звичайно набагато любішою, аніж із присутнім[5].
  • Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти[12].
  • Як полум’я і ріка, так думка повністю не відпочиває. Вогонь гасне, ріка спиняється, а безтілесна і безстихійна думка рух свій припинити (чи в тілі вона, чи поза тілом) не може ані на мить і продовжує своє стрімке літання через необмежені вічності[4].
  • Як послухаєш і втримаєш поза собою, що писане на папері, коли зневажаєш те, що гримить усередині твого дому[13]?
  • Як хто посіє в юності, так пожне в старості[7].
  • Як черевик і ступня не обернені врізнобіч, так і нахил душі створює відповідне до себе життя[6].
  • Якщо ти темрява — скрізь для тебе пекло.

Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті[ред.]

Джерело: Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті (збережений архів) (рос.) — перша надрукована версія (1894), українською (збережений архів)
  • Георгій:
    • Премудрість — як гостродалекозоре орлине око, а чеснота — як мужні руки з легкими оленячими ногами.
    • Премилосердніше єство усім без вибору душам відкрило шлях до щастя…
      • Премилосерніша мати наша натура і отець всілякої втіхи всякому без вибору диханню відкрив шлях до щастя.
    • Джерелом нещастя є наша безрадність: вона нас полонить, представляючи гірке солодким, а солодке гірким. Але цього б не було, якби ми самі з собою порадилися.[24]
    • Богословські вуста, а не богословське серце.
    • Як же ти привілля як щастя бажаєш? Щастя нещасним не робить.
    • Світська думка — не є то в серці чоловіка чиста вода.
    • Перш за все пізнай все те, чим воно [щастя] не є, а, пронишпоривши пусті закутки, скоріше дістанешся туди, де воно домує.
    • Шукаємо щастя по сторонам, по вшам, по статтях, а воно є всюди і завжди з нами: як риба в воді, так ми в ньому, а воно біля нас шукає самих нас. Нема його ніде, адже є всюди. Воно преподібне до сонячного сяйва: відчини лише вхід йому в душу твою. Воно завжди штовхає в стіну твою, шукає проходу та не знаходить; а твоє серце в темряві і невеселе, і тьма верху безодні.
  • Лонгін:
    • Оце то є бути щасливим — знайти самого себе.
    • Чи може бути яблуня живою й веселою, якщо корінь не здоровий? А здоровий корінь то є міцна душа і мирне серце.
    • Ось же вам верхівка і квітка усього життя вашого: внутрішній світ, серцева радість, душевна міць. Сюди спрямовуйте всіх ваших справ потік.
  • Георгій:
    • Тепер розуміємо, в чому є наше істинне щастя. Воно живе у внутрішньому серця нашого мирі, а мир — у згоді з Богом.
    • Бідняче! Досі не знаєш, що царський лікарський дім є святійша Біблія. Вороги твої — суть власні твої думки, що царюють в серці твоїм…
  • Лонгін:
    • Якщо хтось потрапив у рів чи безодню водну, не маєш думати про труднощі, але про визволення. Якщо будуєш дім, будуй для обох частин твого єства — душі й тіла. Якщо прикрашаєш і вдягаєш тіло, не забувай і серця. Два хліба, два доми і дві одежини, два роди всього є, всього є по двоє, адже є дві людини в людині одній і два батька — небесний і земний, і два світи — первородний і тимчасовий, і дві натури — божественна і тілесна, у всьому-на-всьому…
  •  

Яків. …ти сам давно уже перетворився в ідолопоклонника.
Афанасій. Чому це?
Яків. Тому, що це ім'я «Бог» є поганська назва.
Афанасій. Нехай і так, але християни вже зробили його своїм.
<…>
Яків. Хіба ти не чув ніколи, що найвища істота власного для себе імені не має?
Афанасій. Не має? А яке ім'я в нього було в жидів? Якийсь Єгова, чи не тямиш?
Яків. Не тямлю.
Афанасій. Отож-то, що не тямиш!
Яків. Знаю тільки, що в Ісаї в багатьох місцях написано так: «Я є, я є, я є сущий…» Залиш, пане богослове, тлумачення слова для єврейських словотлумачників, а сам зрозумій, що воно таке, яке позначається словом сущий. Дарма знати, звідкіля це слово народилося — «хліб», від «хліба» чи від «хлопот», а в тому лишень сила, щоб пізнати, що тим іменем позначається. В тому-то й життя є тимчасове, коли дістати його.[25]«Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті»

 

ЯКОВ. …ты и сам давно уже преобразился в Идолопоклонника.
АѲАНАСЇЙ. Чего ради?
ЯКОВ. Того ради, что сїе имя «Бог» есть Языческое названїе.
АѲАНАСЇЙ. Пускай и так, но Христїяне уже здѣлали Оное своим.
<…>
ЯКОВ. Развѣ ты не слыхал никогда, что высочайшее Существо свойственнаго себѣ имени не имѣет?
АѲАНАСЇЙ. Не имѣет? А что ж за имя было ему у Жидов? Какое-то Егова? Разумѣеш ли?
ЯКОВ. Не разумѣю.
АѲАНАСЇЙ. Вот то-то оно, что не разумѣеш.
ЯКОВ. Знаю только то, что у Исаїи на многих мѣстах написано так: «Аз есмь, Аз есмь, Аз есмь сый…» Остав же, господин богослов, Толкованїе слова для Еврейских словотолковников, а сам внемли, что то такое, что Означается тѣм Именем «Сый»? Не велика нужда знать, откуду сїе слово родилось «Хлѣб»: от Хлѣва или от Хлопот, или от Хлебанья; а в том только сила, чтоб узнать, что чрез Тое Имя означается. В том-то жизнь состоит временная Если достать Его.[26]

Про Сковороду[ред.]

  • Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, — є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду… (український учений і мислитель Дмитро Чижевський, початок 1930-х років)
  • Сковорода вчив, що святість життя — тільки в справах (Лев Толстой)
  • Тільки людина, глибоко просякнута християнським духом, могла мати таке натхнення (Іван Павло II)[27]
  •  

Никифору Федоровичу страшенно не сподобався знаменитий «Козак-віршотворець». Він говорив, що це нісенітниця на двох мовах. І я цілком згоден з думкою Никифора Федоровича. Цікаво знати, що б він сказав, якби прочитав «Малоросійську Сафо». Я думаю, що він придумав би якесь нове слово, тому що слово «нісенітниця» для неї занадто просто. Мені здається, ніхто так уважно не вивчав недолугих творів філософа Сковороди, як князь [Щаховскький]. У малоросійських творах шановного князя з усіма подробицями відбився ідіот Сковорода. А шановна публіка бачить у цих каліках справжніх малоросіян. Бідні земляки мої! Припустимо, публіка людина темна, їй можна пробачити. Але великий граматик наш М.І. Греч у своїй «Історії російської словесності» знаходить [в них?], крім високих естетичних достоїнств, ще й історичний смисл. Він без всяких натяків відносить існування козака Климовського до часів Петра І. Глибоке пізнання нашої історії!!

 

Никифору Федоровичу страшно не понравился знаменитый «Козак-стихотворец». Он обыкновенно говорил, что это чепуха на двух язиках. И я вполне согласен с мнением Никифора Федоровича. Любопытно би знать, что би он сказал, если би прочитал «Малороссийскую Сафо». Я думаю, что он видумал бы какое-нибудь новое слово, потому что слово «чепуха» для нее слишком слабо. Мне кажется, никто так внимательно не изучал бестолкових произведений философа Сковороди, как князь [Щаховской]. В малороссийских произведениях почтеннейшего князя со всеми подробностями отразился идиот Сковорода. А почтеннейшая публика видит в зтих калеках настоящих малороссиян. Бедние земляки мои! Положим, публика человек темний, ей простительно. Но великий грамматик наш Н. И. Греч в своей «Истории русской словесности» находит [в них?], кроме високих эстетических достоинств, еще и исторический смисл. Он без всяких обиняков относит существование казака Климовского ко времени Петра І. Глубокое познание нашей истории!!

  Т. Шевченко повість «Близнецы»; 10.VI — 20.VII 1855, Новопетровське укріплення[28]
  •  

Це був Діоген наших днів, і якщо б не складав він своїх вінегретних пісень, то було б краще. А то, бачте, знайшлися й послідовники. Хоч би і князь Шаховської або Котляревський. У своїй оді на честь к[нязя] Куракіна] - відколок Сковороди.

 

Это бил Диоген наших дней, и если б не сочинял он своих винегретных песень, то было бы лучше. А то, види[те] ли, нашлись и подражатели. Хоть бы и князь Шаховской или Котляревский. В своей оде в честь к[нязя] Куракина] — сколок Сковороди.

  Т. Шевченко повість «Близнецы»; 10.VI — 20.VII 1855, Новопетровське укріплення[28]
  •  

Старий лїтами, та не млявий,
Перекотиполе нове,
Грицько Сковорода упрямий,
Таким і в споминках живе, —
Упрямий всюди, хоч мовчущий,
Де промовляв до нього Сущий,
Сий, Deus, Θεός, Єговá:
Сьвяті однаково слова.[29]«Грицько Сковорода» («Пісня друга», LIX)

  Пантелеймон Куліш

Примітки[ред.]

  1. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 381
  2. а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 386
  3. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 390
  4. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 387
  5. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 376
  6. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 375
  7. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 392
  8. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 388
  9. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 389
  10. а б в г д е ж и к л м н п Мудрість, 2019, с. 391
  11. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 377
  12. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 380
  13. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 383
  14. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 379
  15. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 378
  16. Мудрість тисячоліть, 2019, с. 120
  17. а б в г д е ж и к л Мудрість, 2019, с. 382
  18. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 384
  19. а б в г д е ж и к л м н Мудрість, 2019, с. 385
  20. а б в г д Мудрість, 2019, с. 374
  21. Мудрість тисячоліть, 2019, с. 114
  22. а б 365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0
  23. Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів за редакцією професора Леоніда Ушкалова. Архів оригіналу за 2015-01-25. Процитовано 2014-03-09.
  24. У тексті: «Источником нещастія есть нам наше безсовѣтіе: оно-то нас плѣняет, представляя горкое сладким, а сладкое горким. Но сего б не было, естли бы мы сами с собою посовѣтовали».
  25. Сковорода Г. Твори: у 2 т. — Київ: АТ «Обереги», 1994. — Т. 1 / Передм. О. Мишанича. — С. 329-330. — ISBN 5-8104-0052-3
  26. Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. — Харків–Едмонтон–Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. — С. 506. — ISBN 978-966-372-330-3
  27. Леонід Ушкалов. Неспійманий світом. Сковорода ловив кайф від мандрів. Архів оригіналу за 2015-01-25. Процитовано 2014-03-09.
  28. а б Шевченкова криниця: Збірник афоризмів із творів Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 2015-01-24. Процитовано 2014-03-09.
  29. Кулїш П. Грицько Сковорода // Твори Пантелеймона Кулїша. — Львів: Виданє товариства «Просьвіта», 1909. — Том 2. — С. 352-353

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg