Харків — місто на сході України на Слобожанщині, адміністративний центр Харківської області. Друге за кількістю населення місто України, з січня 1920 по червень 1934 — столиця УСРР.
Статус міста Харків отримав 1654 року. Саме тут був центр Харківського слобідського козацького полку із фортецею з вежами та підземними ходами. В Харкові 1805 року було відкрито один із перших світських університетів. А в 1820‑х місто стало центром відродження української культури. Тут з’явилися перші видання з мовознавства, історії, літератури та етнографії[1]. — Зі статті «Історія будинку «Слово»: від репресій проти мешканців до руйнувань росією», 31 березня 2022
— Олена Кохан
Слобожанський центр здавна страждав через близькість до російських кордонів. Харків став першим містом, яке захопили більшовики в грудні 1917 року. Саме тут 10 березня 1919 року було проголошено створення Української Соціалістичної Радянської Республіки, і саме це місто стало першою її столицею. Майже 100 років по тому, під час Революції гідності, Харків намагалися зробити центром проросійського уряду. Але щоразу українці, які живуть у Харкові, дають гідну відсіч ворогу. І за будь-яких обставин місто залишається одним із центрів української культури[1]. — Зі статті «Історія будинку «Слово»: від репресій проти мешканців до руйнувань росією», 31 березня 2022
— Олена Кохан
Так, на початку 1920‑х років у Харкові вийшла перша українська радіопередача, було засновано Державне видавництво України, видавництва «Пролетарій» і «Радянський селянин», кооперативні українські видавництва «Книгоспілка», «Рух», об’єднання письменників «Плуг» та багато інших культурних організацій. Наприкінці 1920‑х у місті було збудовано будинок «Слово», в якому оселилися відомі українські письменники. Згодом вони ввійшли в історію як представники «Розстріляного відродження», оскільки майже всі були репресовані у 1930‑х роках[1]. — Зі статті «Історія будинку «Слово»: від репресій проти мешканців до руйнувань росією», 31 березня 2022
— Олена Кохан
Курява над містом своя слобожанська. Повітря з Дінця, з Донбасу долітає на береги трьох річок: Лопані, Харкова й Нетечі, і разом - харківське повітря.
Це місто дуже українське. Були слободи, хутори Панасівка, Іванівка, Москалівка, Основа та інші. Розросталися, зливалися і під шкаралупою санктпетербурзькоїадміністрації виросло губерніяльне місто.[2] — 1922 рік
Харків, ще перед тим, як став індустріальним, мав заслужене ім’я міста науки. Перед революцією кілька десятків середніх шкіл — багато гімназій приватних і державних, духовна семінарія, хоч не було ні одного Кадетського Корпусу або військової офіцерської школи. Університет постав з приватної ініціативи, повторюю з приватної, а не державної, ініціативи в Російській імперії.<...>
Уже перед революцією, крім Університету, в Харкові були Технологічний, Комерційний, Ветеринарний і Сільськогосподарський Інститути.
В нову, революційну добу Харків увійшов як зріле, традиційне місто освіти. [3]
А де у вас тут витерти ноги? Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,— приступу немає.[6] — Микола Куліш «Мина Мазайло» (друга дія, 9).
