Літературний критик
Літерату́рний кри́тик — літератор і вчений, що займається літературною критикою, тобто тлумаченням і оцінкою переважно сучасних творів, нових явищ і тенденцій в художній літературі з погляду сучасності, — на відміну від літературознавців, що займаються історією і теорією літератури.
Цитати
[ред.]Завдання критика: попередити й розповісти, що вдалося і не вдалося зробити авторові, щоби той у свою чергу проаналізував коментарі й розвивав свої найкращі сторони. Критика має бути збалансованою і зваженою. Добрий фахівець точно не буде все в тексті лаяти чи хвалити, байдуже у початківців чи в метрів, як Умберто Еко. Є тексти, які я обов’язково пораджу, а є такі, що їх я радитиму обережно й далеко не кожному, — це нормально[1]. |
|||||
— Ростислав Семків |
Зараз багато не так літературних критиків, як літературних терористів[2]. |
|||||
— Євген Дудар |
По-перше, добрий критик повинен мати багаж естетичного досвіду і вироблений смак. Ми їх напрацьовуємо тим більше, чим більше читаємо, слухаємо музику, відвідуємо виставки тощо. У XVII ст. кардинал Рішельє, засновник Французької академії, прагнув знайти точні критерії для визначення хорошого мистецького твору. Але тепер ми знаємо, що абсолютного смаку не існує. [...] |
|||||
— Ростислав Семків |
Смак критику варто формувати у певному жанрі. Якщо прочитати 200 детективів, то можна оцінити нові тексти жанру, але такий досвід не допоможе оцінити нонфікшн. Писати про поезію, нонфікшн або роман — це окремі напрями роботи критика, в кожному використовують різні інструменти. Українські фахівці, як-от Улюра, Трофименко чи Стасіневич, часто пишуть про різні жанри одразу. Добре, що їх на все вистачає, але за спокійніших часів критики мали б спеціалізуватися кожен і кожна на своєму сегменті[1]. |
|||||
— Ростислав Семків |
Див. також
[ред.]Примітки
[ред.]- ↑ а б в Ростислав Семків: «Сміх у літературі — це показник свободи, ліберального й відкритого суспільства»
- ↑ Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001. Євген Дудар