Великий терор
Вели́кий теро́р — найменування доби в історії СРСР (1937–1938 роки), коли сталінські репресії були різко посилені та доведені до максимуму своєї інтенсивності. Інша поширена назва цього історичного періоду — «Єжо́вщина» — пов'язана з тим, що керівником народного комісаріату внутрішніх справ у той час був Микола Іванович Єжов. «Великий терор» отримав назву за книжкою Роберта Конквеста The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties (1968) «Великий терор: сталінські чистки 30-х років». За кордоном поширений термін «Велика чистка» (англ. «The Great Purge»).
Цитати
[ред.]Втрати в УРСР у результаті чекістських операцій доби Великого терору викрили жахливу картину масових позасудових розправ над людьми. Згідно з матеріалами Комітету держбезпеки при Раді міністрів УРСР, органи НКВС на території України у 1937–1938 роках заарештували 267 579 осіб[1] — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
Першочерговим об’єктом репресій в УРСР стали етнічні анклави та культурні товариства національних громад. Серія масових репресивних акцій стосовно низки «ворожих національних груп» призвела до значного скорочення національних громад на теренах України. Репресивна політика компартійно-радянської влади стала невіддільною частиною суспільного життя радянської України і ставила за мету притлумити опозиційність української спільноти, «прищепити» лояльність громадян до правлячого режиму[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
Страчуючи тисячі людей заради світлого комуністичного майбутнього, радянські спецслужби, позасудові та судові органи карально-репресивної машини керувалися не правовими нормами, а власними відомчими адміністративними правилами. |
|||||
| — Олег Бажан |
Тоталітарній системі, що набирала сили на переломі 1920–1930-х рр., потрібно було знайти достатню кількість «шпигунів», «диверсантів» та «шкідників», на яких можна було б перекласти відповідальність за власні злочини та значні економічні прорахунки. До того ж, наявність численного «контрреволюційного елементу» начебто виправдовувала диктаторський стиль керівництва державою й широкомасштабні репресивні акції, а також сталінський курс на самоізоляцію СРСР від навколишнього світу й підтримку перманентного стану «фортеці в облозі». Теоретичним «обґрунтуванням» цих заходів була відома сталінська теорія «загострення класової боротьби під час будівництва соціалізму». Німецький дослідник Й. Баберовскі зазначає: «Провідні більшовики бачили світ, що був заселений ворогами. Це були вороги, що заважали народу знайти шлях до самоочищення. Терор виник з необхідності усунути з суспільства ту амбівалентність, яка щоденно протистояла більшовицькому проекту. Це була «очищувальна буря», яка мала звільнити суспільство від бур’яну»[2]. — Зі статті «Монстр-процес»: харківська справа «Спілки Визволення України» 1930 р. у громадсько-політичній думці Галичини |
|||||
| — Данило Кравець |
Ще в перші місяці існування Радянська держава сконцентрувала значні зусилля на створенні органів спеціального призначення. Вони мали стати «караючим мечем революції». В Українській РСР політичні репресії втілювали органи безпеки: ВУЧК-ДПУ-НКВС-МДБ-КДБ. |
|||||
| — Олег Бажан |
Лише 1920 року жертвами органів комуністичного терору в Україні стало понад 45 тисяч осіб. З них «іменем революції» розстріляли 3879, 5692 – ізолювали в концентраційних таборах, 334 – запроторили до тюрем, 317 – вислали у віддалені губернії Росії. Розподіл заарештованих органами ВУЧК за нібито інкримінованими їм видами злочинів мав такий вигляд: 46 % було засуджено за бандитизм та кримінальні правопорушення; 36% – за «контрреволюційну діяльність», 11% – за посадові зловживання, 5% – за дезертирство, 2% – за шпигунство[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
Один із перших показових судових процесів відбувся у травні 1921 року. У Києві у великому залі Пролетарського будинку мистецтв судили колишнього прем’єр-міністра УНР Всеволода Голубовича, Счлена ЦК УПСР Назара Петренка, видавця та літературознавця Івана Лизанівського та інших[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
Перехід навесні 1921 року до нової економічної політики призупинив червоний терор. ВУЧК реорганізували у Державне політичне управління (ДПУ), та це не змінило суті. Упродовж 1920-х років каральні органи в УСРР зосередилися на збройному придушенні антибільшовицьких виступів, боротьбі із залишками політичної опозиції, представниками «церковної контрреволюції», виявленні «класових ворогів». |
|||||
| — Олег Бажан |
У 1921–1924 роках органи ДПУ зосередились на учасниках національно-визвольного руху й представниках царського режиму. Під прицілом чекістів опинилися поміщики, офіцери, колишні поліцейські й жандарми, реемігранти, особи, причетні до Білого руху та Армії УНР. Причиною арешту могли стати критичні висловлювання чи зв’язки з еміграційними колами. |
|||||
| — Олег Бажан |
До 1925 року компартійні органи усунули опозиційні партії й течії та встановили монопартійну систему влади в Україні. |
|||||
| — Олег Бажан |
Наприкінці 1928 року чекісти викрили «Українське селянське об’єднання», яке складалося зі студентів київських вузів. Навесні 1929 року ліквідували «Комітет визволення України». У травні 1929-го викрили так звану «Спілку української молоді». Слідство у цій справі дало підстави ДПУ розпочати підготовку надуманого процесу над представниками старої національної інтелігенції, яка буцімто згуртувалася у контрреволюційну організацію «Спілка визволення України». |
|||||
| — Олег Бажан |
1929 рік Сталін оголосив роком «великого перелому». Це означало продовження масових репресій в УСРР, оскільки попередні роки відзначилися хлібозаготівельною кризою та селянським спротивом колективізації. |
|||||
| — Олег Бажан |
Загалом у 1930 році з України депортували понад 113 тисяч осіб. Більшість відправили на крайню північ Росії, частину – до Сибіру. Чергова хвиля депортації прокотилася у червні–липні 1931 року. До Уралу перемістили 131 409 осіб. Таким чином внаслідок двох масштабних депортаційних акцій за межі України вислали 227 тисяч українських селян[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
На початку 1930-х радянські спецслужби активно долучилися до масштабної «чистки» Червоної армії від тих, хто служив раніше у царській. Офіційною причиною стало «викриття» в грудні 1930 року антирадянської військової організації, яка нібито навесні 1931-го «очікувала на інтервенцію Антанти і готувала збройне повстання». Всього у справі «Весна» було притягнуто до відповідальности 2010 осіб: 305 військових і 1 705 цивільних. З них 573 страчено, решту піддали тривалим термінам ув’язнення[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
На початку 1930-х років відомство державної безпеки не тільки проводило каральну політику, а й активно долучалося до виконання політичних і господарських кампаній. Основні зусилля органи ДПУ зосередили на придушенні антирадянських виступів «капіталістичних елементів», боротьбі проти «сільської контрреволюції» та з «саботажем» хліборобів. У розпал Голодомору було заарештовано понад 19 тисяч осіб. Найпоширенішим видом злочину під час Голодомору, за даними радянських спецслужб, було «розкрадання хліба»[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
Наприкінці 1930 року радянські органи держбезпеки сфальсифікували показовий політичний процес щодо «антирадянської підпільної шкідницької організації “Інженерний центр – Промпартія”». Вона нібито діяла в 1925–1930 pоках у промисловості і транспортній сфері. Повалити радянську владу мали шляхом «систематичного підриву економічного потенціалу СРСР». Процес «Промпартії» широко використовували для кампанії цькувань інженерно-технічної інтелігенції старої генерації. У приналежності до організації звинуватили близько двох тисяч спеціалістів по всій Україні[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
Одночасно зі знищенням «класового ворога на селі» у 1933–1934 роках поступово набирала обертів чергова кампанія наступу на український націоналізм – так званий «постишевський погром». Другий секретар ЦК КП(б) Павло Постишев мав на меті згорнути політику українізації. Тотальної чистки зазнали музеї та бібліотеки багатьох міст України, Інститут української культури ім. Д.І. Багалія, Інститут ім. Т.Г. Шевченка, видавництво «Української радянської енциклопедії», Державні курси українізації ім. К. Маркса, театр «Березіль»[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
У 1933 році «контрреволюціонерами» та «шпигунами» оголосили режисера Леся Курбаса, письменників Олеся Досвітнього, Сергія Пилипенка, поетів Михайла Драй-Хмару, Михайла Ялового, Дмитра Загулу, літературознавця Мирослава Ірчана, класика сатиричної прози Остапа Вишню. У 1934 році літераторам Валер‘яну Підмогильному, Григорію Косинці, Миколі Вороному, Олексі Влизьку, Григорію Епіку, Дмитрові Фальківському висунули звинувачення у причетності до великомасштабного антирадянського підпілля та підготовці терористичних актів. Більшість із цих культурних діячів загинули під час масового розстрілу в урочищі Сандармох восени 1937 року[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
Усередині 1930-х років сталінське керівництво задумало здійснити повну «санацію» радянського суспільства від небажаних осіб. Так планували зміцнити каркас соціалістичного ладу, проголошений Конституцією 1936 року. Відправною точкою Великого терору став пленум ЦК ВКП(б) у лютому-березні 1937 року, на якому Сталін зажадав «покласти край діяльності саботажників, шпигунів і диверсантів». |
|||||
| — Олег Бажан |
З моменту створення НКВС у липні 1934 року почали формувати неконституційні органи позасудових репресій. Це були Особлива нарада при НКВС СРСР, «трійки», а згодом «двійки», яким надали право застосувати такі міри покарання, як заслання, виселення, ув’язнення у таборах до 5 років. Під грифом «цілком таємно» 2 жовтня 1937 року ухвалили постанову ЦВК і РНК СРСР, яка підвищила термін покарання за особливо тяжкі державні злочини – шпигунство, шкідництво й диверсію – із 10 до 25 років[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
Ідеологічним підґрунтям масових репресій у 1930-х роках слугувала теза Сталіна: «Із розбудовою соціалізму опір повалених класів зростає». В УСРР протягом 1929–1934 років за політичними мотивами за ґратами опинилося 131 202 особи. До 3975 із них застосували найвищу міру «соціального захисту» – розстріл. |
|||||
| — Олег Бажан |
1937 року ліквідували майже все керівництво ЦК КП(б)У і уряду УРСР: страчено організатора КПУ Емануїла Квірінга, заарештовано колишнього голову Раднаркому УСРР Християна Раковського. |
|||||
| — Олег Бажан |
Масові репресії як засіб політичної боротьби з опонентами були однією з важливих умов становлення та функціонування радянського тоталітарного режиму. Ворогами ставали усі незручні, підозрілі чи зайві: так звані куркулі, іноземці, буржуазні націоналісти. Апогею більшовицькі чистки дійшли у 1937–1938 роках: за цей час, тільки за офіційними даними, органи НКВС на території України заарештували понад 267 тисяч осіб[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки» |
|||||
| — Олег Бажан |
У січні 1938 року змінили керівний склад УРСР. Новий нарком внутрішніх справ Олександр Успенський активізував ліквідацію українського «правотроцькістського центру». Масштабно проходила чекістська операція з розгрому «основних кадрів військово-фашистської змови» в Україні. У першій половині 1938 року заарештували 2209 військовослужбовців. Понад 24 тисячі осіб звинуватили у причетності до «широкого підпілля українського націоналістичного центру». |
|||||
| — Олег Бажан |
Див. також
[ред.]Примітки
[ред.]
