Ісаєвич Ярослав Дмитрович

Матеріал з Вікіцитат
Ярослав Ісаєвич
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах

Яросла́в Дми́трович Ісає́вич (7 березня 1936, с. Верба — 24 червня 2010, м. Львів) — український історик, громадський діяч, академік НАН України, директор Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Цитати[ред.]

Історія між заанґажованістю і правдивістю (лекція) (2002)[ред.]

  •  

Істориків не може не хвилювати питання, чи можна бути заангажованим і водночас не тенденційним, наскільки і в якому сенсі можлива в історичній науці об’єктивність[1].
З лекції, виголошеної на врученні Нагороди Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Львів, 17 серпня 2002 р.

  •  

Поширення поверхових підходів до раніше заборонених тем полегшило завдання тим критикам, які принципово заперечують україноцентричний образ минулого, протиставляючи йому постмодерністський плюралізм[1].

  •  

Українська історична наука діє не у вакуумі і не може відмежовуватись від того, що діється в інших країнах. Зокрема, не можемо не помічати, як широко вживаються quasi-історичні аргументи антиукраїнською пропагандою в Росії, яку підтримує дехто і в Україні[1].

  •  

Ті політичні сили, які хотіли б відновити російсько-більшовицьке панування в Україні, пропагують «слов’янське братерство», ідею «спільної колиски слов’янських народів». Створюються «слов’янські» університети, проводяться «всеслов’янські» фестивалі, які бездумно підтримує і дехто з українців. Цікаво, як зреагували б росіяни на фестиваль пісні германських чи тюркських народів, але, як здається, чогось такого ні німці, ні турки собі не дозволяють[1].

  •  

Самоусвідомлення української нації було б неможливе без відмежування від поляків і росіян, які довго вважали українців складовою частиною своїх націй і держав. Саме тому українська історична концепція виникла як заперечення польської та російської «схем» (від яких, до речі, багато запозичила)[1].

  •  

Дослідники повинні усвідомлювати свою заангажованість і тим самим ставити її в певні рамки, а відверто заангажовані популяризатори мали б враховувати й доносити до читачів погляди сучасної науки, в тому числі її постмодерністських течій[1].

  •  

Найкращою заангажованістю є, напевно, заангажованість у пошук істини – в елементарному значенні цього слова, незалежно від різниць у філософських його тлумаченнях[1].

  •  

Історична наука, яка намагається бути правдивою, має найкращі шанси стати авторитетною в світі і найкраще прислужитися свому народові. Як сказав свого часу Грушевський, «суспільність, що має віру в себе, мусить мати і відвагу глянути в неприкрашену правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу»[1].

Примітки[ред.]