Маковей Осип Степанович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маковей Осип Степанович
Osyp Makowej.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Маковей Осип Степанович (23 серпня 1867, м. Яворів, нині Львівської області — 21 серпня 1925, м. Заліщики, нині Тернопільської області) — український поет, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець, перекладач, редактор багатьох періодичних видань, педагог, громадсько-політичний діяч.

Цитати[ред.]

  •  

Хто тобі дав тую постать принадну,
Що надивитись на тебе не можу?
(…)
Пісню величню на честь твою зложу,
Бо надивитись на тебе не можу.
Хто тобі дав ту красу ненаглядну,
Усміх розкішний і постать принадну?..[1]«Ой, щебечуть соловії…»

Збірка «Поезії» (1895)[ред.]

  •  

Не рад я знати прикрої хвилини,
як на землі, крім пекла, єсть і рай
Даєш пізнати, доле, світ щоднини,
то хоч колись єго зазнати дай![2]«В простір безмежний духом я злетів…» («Думки і образки»).

  •  

В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле!
Чи цвітами піду, чи терня поколе,
чи певно там зайду, чи щастя там найду,—
іду, де побачив мету.[3]«В дорогу, в дорогу!» («Думки і образки»).

  •  

Та жаль мені тих мучеників гадки,
що ради вас за світлом правди йдуть,
своє життя на жертвеник кладуть,

щоб мали ви і щастя, і достатки;
самі ж, як метеори, в тьму падуть,
не певні, чи згадають їх нащадки.[4]«Я вам не завидую, духом бідні…» («Думки і образки»).

  •  

Бодай тебе, паньматко Єво,
та за цікавість то твою!
Пощо ти яблуко рушала,
коли гаразд жилось в раю![5]«Бодай тебе, паньматко Єво…» («Думки і образки»).

  •  

Земле, потом скроплена,
вік нам ти береш,
мучиш нас надією,
жити не даєш![6]«Видно липи в розцвіті…» («Думки і образки»).

  •  

А в скринях порох, динаміт,
арматні кулі і патрони
лежать для миру оборони…
Сим знаменем здобудеш світ,
а не хрестом на хоругві
і проповіддю о любві![7]«Був монастир, а в нім черці…» («Думки і образки»).

  •  

Дивись: отся душа нещира
апостолом зоветься мира,
пильнує вічно магазину,
щоб ти спокійну мав годину,
трясеться над твоїм спокоєм
і мир здобуде хоч — розбоєм!..[7]«Був монастир, а в нім черці…» («Думки і образки»).

  •  

Бачиш ту гору велику?
Ми єї знесем в долину!
Бачиш ті поля безкраї?
Ми їх стопчем за годину!

Бачиш те велике місто?
Ми єго за день зруйнуєм!
Бачиш пастушка там, вдалі?
Ми єго не нагодуєм…[8]«Навесні перегляд войска…» («Думки і образки»).

  •  

Як сонечко загріє,
кождий єму зрадіє,
та як дуже припече,
кождий в холодок втече…[9]«Ой дівчино кохана…» («Semper idem»).

  •  

Сидить собі наш бог в спокою,
на нас спідлоба задививсь —
такою жертвою страшною
не наситивсь, не вдоволивсь!
Та що ж він зробить, як не може,
хоч кажуть вам, що має власть?
В нічім вам Молох не поможе,
а все зжере, що нарід дасть;
молитов ваших не почує,
а ваших жертв не потребує![10]«Молох».

  — Гісем
  •  

Не шле він на нікого кари,
не мститься ні на слугах злих,
він помічний збирати дари,
бо сам є наймитом у них.
Жреці давно себе здурили,
а нас обманюють тепер —
і так вам марно попалили
безпомічних дочок, сестер!
Вже знищив Молох жертв так много,
а нам так з ним, як і без нього![10]«Молох».

  — Гісем

Збірка «Подорож до Києва» (1897)[ред.]

  •  

Вся сила моя і вся слабість моя —
сталеве перо і чорнило;
списав я паперу вже скрині цілі,
аж людям читати не мило.[11]«Привіт Україні».

  •  

Не плач, Україно, і в горі-журбі,
не плач над Дніпром і над Доном,
бо ми як зачуєм твій плач, то й собі
ревем, як воли, за кордоном.[11]«Привіт Україні».

Цикл «Гірські думи»[ред.]

  •  

Вірять люде, вчаться люде,
на надіях вік проводять,
по землі і небі гонять,
але щастя не находять.

І падуть, життям розбиті,
раді вмерти, все забути,—
чорт придумав всю культуру,
бог дітьми велів нам бути![12]«Глум».

  •  

Дивний божий суд на птаху,
всюди лютий ворог жде —
і нема життя без жаху
ніде…[13]«Половик».

  •  

І тут, у горах, хрест! От край проклятий!
Куди не глянеш,— бог на хрест розп'ятий!
Знання нема, а скрізь безодня віри,
і всюди рабських шибениць без міри.[13]«Хрест».

  •  

О Христе! глянь: ті юди і пілати
від тебе ждуть небесної заплати!
Хрестом твоїм зацитькують сумління,
а їх серця, як ті хрести, з каміння.
І шибениця в їх домах єсть богом,
а ти стоїш, Ісусе, за порогом…[14]«Хрест».

  •  

І помер ти, мов не був
у нікого на приміті;
світ тебе в ту мить забув,
бо й не знав, що ти на світі.[15]«Некролог».

  •  

Мені здається, я не жив,
а тільки все збирався жити,
чогось шукав, за чимсь тужив,
бажав комусь весь вік служити;
аж ось і молодість минула,
не живши, втомлена заснула.[16]«Думка».

Поема «Ревун»[ред.]

  •  

Гарний город, добре пиво,
хмара привітних дівчат,
всі знакомляться так живо,
всі з тобою за пан-брат.[17]Розділ XVII.

  •  

Бо хоч важні є слова,
але діло ще важніше;
добра мудра голова,
та биття не раз мудріше…[18]Розділ XVIII.

  •  

Ох! Любов, бистра кров
вже чого не накоїла!
Скілько перцю дала серцю,
скілько клопоту для тіла![19]Розділ XX.

  •  

Ті роки, як хмарки,
розплилися так борзенько!
Тілько спомин, наче гомін,
грає в серці ще тихенько![19]Розділ XX.

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Маковей О. Твори: в 2 т.; авт. передм. Ф. П. Погребенник; упоряд. та авт. приміт. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 1. — 719 с.
  • Чари ночі. Українська любовна лірика. — Харків: Фоліо, 2015. — 254 с. — ISBN 978-966-03-4568-3