Паоло Джордано

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паоло Джордано
Paolo Giordano - Festivaletteratura 2008.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Паоло Джордано (італ. Paolo Giordano) — італійський письменник, автор бестселера «Самотність простих чисел», що був виданий у 2008 році накладом більше 1 млн примірників і перекладений понад 30-ма мовами. Лауреат двох престижних італійських літературних нагород — премії Стрега та премії Камп'єлло. Перу автора належать також романи «Людське тіло» (2012) і «Чорне і сріблясте» (2014).

Цитати[ред.]

  •  

Мабуть, було б легше у житті (і нудніше у літературі), якщо б кожна людина трималась однієї певної ролі. Але наші сучасні життя виглядають зовсім не так. На щастя, я повинен додати[1].

  •  

Книги (а надто романи і поезія) можуть говорити нам про неоднозначність світу. У той час, як математичний доказ є або правильним, або неправильним, — література лежить десь між реальним і нереальним, і часто є наближеною до істини[1].

  •  

Інтелектуально кажучи, я думаю, що життя — це самотність. Але ми можемо проводити час разом[2].

  •  

Звичайно, в кожній моїй книжці змінюються тло, обставини, мовна система, але суть лишається незмінною: найважливішими для мене як автора є родинні стосунки[3].

  •  

Часом мені здається, що в певному сенсі я переповідаю ту саму історію, намагаючись знайти правду[3].

  •  

Коли пишеш книжку, найбільший виклик для письменника полягає не в тому, щоб бути цікавим для свого читача, а насамперед — щоб бути цікавим для самого себе[3].

  •  

Кожен добрий письменник, розповідаючи історію однієї людини, намагається сконденсувати в ній усе, що відбувається зовні. Ми розшифровуємо власну епоху, намагаючись скласти з маленьких людських історій велике історичне тло.[3].

  •  

Мої твори починаються не з ідеї, яку я би хотів донести до читача, а з певного грона деталей, з туманного уявлення, якими будуть мої герої та окремі сцени[3].

  •  

Кожна нова книжка для мене — це свого роду повернення до певних моментів мого власного життя, які мені здаються універсальними[3].

  •  

Кожна книжка може мати два закінчення: те, якого вимагає сама історія, яке є продовженням логіки тексту, і те, яке є близьким самому авторові[3].

  •  

У читачів зазвичай є уявлення про письменників, що вони знають абсолютно все про те, що пишуть, що вони вміють контролювати емоції, розуміють, як вчинити правильно в тій чи іншій ситуації. Але письменник — теж жива людина, тому зазвичай його знання про предмет писання далекі від ідеалу[3].

  •  

Кожному автору властива певна крихкість, яка й робить його письменником. Ідеальний варіант — коли твої знання поєднуються з твоїми сумнівами, з можливістю вчинити неправильно. Бо саме завдяки цій неправильності герої стають схожими на живих людей[3].

  •  

Коли щось зруйнуєш, на місці зруйнованого ти можеш зробити лише одне — збудувати щось нове[3].

  •  

Саме література заводить нас у набагато глибші, непередбачуваніші, цікавіші місця. Якби я обрав науку, я б ніколи в них не побував[3].

  •  

Я б не зміг жити в такому світі, де не мав достатньо часу думати про все сам-на-сам[4].

  •  

Якщо ви хочете написати роман, треба змиритися з тим, що вам доведеться провести багато часу на самоті[4].

  •  

Те, що ми отримуємо внаслідок чистої раціональності, є дуже небезпечним, так само є небезпечним те, що отримуємо, спираючись тільки на емоції, інстинкт[4].

  •  

Я думаю, що насправді, ми всі самотні у нашому житті. Ми встановлюємо зв’язки з іншими людьми. Але ми не об’єднуємося. Ми зближуємося. Стаємо ближче й ближче, але лишаємося окремо. І це водночас і сумно, і дивовижно. Бо це змушує і нас бажати, і від цього з’являються бажанням в інших людей. І я не хочу, щоб ці бажання помирали, я не хочу повністю переживати їх, бо коли їх переживеш до кінця, вони зникають. Я люблю відчувати напруження у стосунках з іншими людьми[4].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg