Місто (роман Підмогильного)

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Місто (роман))

«Місто» — роман Валеріяна Підмогильного, надрукований 1928 року. Згодом аж до кінця 1980-х твір був заборонений у Радянському Союзі.

Цитати[ред.]

Частина перша[ред.]

  • Невже вічна доля села — бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність? (розділ IV)[1]
  • Може, все життя — тільки неспинний потяг, що ніякий машиніст не в силі змінити напрямку його руху по призначених рейках між відомими, сірими станціями? (розд. IV)[2]
  • Життя — це широкомовна, галаслива лотерея з барвистими афішами, запаморочливими плакатами й досконалою рекламою, що провіщає надзвичайні виграші, делікатно замовчуючи, що на один щасливий білет припадають тисячі порожніх тонісіньких квитків і брати участь у тиражі можна тільки раз. (розд. XII)[3]
  • Щасливі все-таки нагадують хворих і потребують обережного поводження. Щастя врешті-решт — це недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислення обставин і неповного знання про речі. Гострий зір таке саме лихо, що й сліпота, й найнещасніші люди — астрономи, що на ясному сонці бачать прикрі плямки. (розд. XIV)[4]
  • Все шкодить! Дихати теж шкідливо, бо ви спалюєте кров. Не дихайте, може, довше проживете! Ви думаєте — не буду робити того, що шкодить, то більше житиму. А ви подумайте так: робитиму те, що шкодить, може, жити приємніше буде. (розд. X)[5]
  • От ви здивувались, що я, мовляв, таку силу грошей одержую і не женюся. Скучно, думаєте, і грошей нема куди дівати. А ось гляньте, — він показав на свою бібліотеку. — У мене багато книжок. Я люблю купувати їх і читати теж. А знаєте, єсть такі, що купують і не читають. Купують і ставлять на полицю. Смішно, правда? І багато є смішного. Ви ще молоді — я не кажу, що ви дурень, боронь боже! А колись побачите, що читати книжки далеко цікавіше, ніж самому робити те, що в них написане. (розд. X)[6]

Частина друга[ред.]

  • Молодості властивий порив, мрії про надзвичайні вчинки та славу, хоч із тисячі цього доходить звичайно один. Проте коли б показати юнакові зразу його дальшу правдиву долю, він прагнути перестав би, все послав би під три чорти й у босяки пішов би. Виходить, омани конче потрібні! (розділ V)[7]
  • Літературне життя починається за достатньої наявності людей, здібних про літературу весь час розмовляти. (розд. VI)[8]
  • Неавторитетні думки, хоч би й найрозумніші, викликають недовіру, а з визнаних уст і дурниці збирають хвалу. (розд. VI)[9]
  • Усі наші аероплани, радіо й задушливі гази — нікчемний дріб'язок проти втраченої надії на рай. (розд. VI)[10]
  • Найгірша помилка — уважати неминуче за доцільне. (розд. VI)[11]
  • З двох одне: або ви здібний, тоді підтримка вам непотрібна, або ви нездара, тоді вона вам не допоможе. (розд. VII)[12]
  • Любов — це довге алгебрійне завдання, де після всіх зусиль, розкривши дужки, дістаєш нуль. (розд. XI)[13]
  • Вогонь любові запашний тільки мить! Потім на ньому починають варити борщ. (розд. XI)[14]
  • …все позаду засипається геологічними шарами, обертається в незрозумілі поклади під гнітющим діянням часу, і божевільний той, хто прагне надихнути спогад новим існуванням! Бо розкладається минуле, як труп. (розд. XIV)[15]

Примітки[ред.]

  1. Місто, с. 42
  2. Місто, с. 42
  3. Місто, с. 101
  4. Місто, с. 111
  5. Місто, с. 70
  6. Місто, с. 69
  7. Місто, с. 160
  8. Місто, с. 162
  9. Місто, с. 163
  10. Місто, с. 166
  11. Місто, с. 166
  12. Місто, с. 176
  13. Місто, с. 225
  14. Місто, с. 226
  15. Місто, с. 261

Джерела[ред.]

  • Підмогильний, Валер'ян. Місто / Передм. та навч.-метод. матеріали О. Лещенко. — К.: Школа, 2008. — 288 с. (серія «Шкільна хрестоматія») ISBN 978-966-661-885-9