Богуміла Бердиховська

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богуміла Бердиховська
Prof. Sergij Trojan (Uni. Kiew), Dr. Franciszek Sowa (PWSZ), Dr. Stanisław Stępień (PWST), Bogumiła Berdychowska (NCK), Roman Adamski (PR Rz.).JPG
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Богуміла Бердиховська (пол. Bogumiła Berdychowska-Szostakowska[1]; нар. 10 січня 1963) — польська публіцистка, яка спеціалізується на історії України XX ст. та на польсько-українських стосунках.

Цитати[ред.]

Лекція лауреата премії Фундації Антоновичів (2010)[ред.]

  •  

Праці проф. Марти Богачевської-Хомяк, проф. Тамари Гундорової і проф. Романа Шпорлюка відіграли немалу роль у моїй інтелектуальній біогра­фії. Праця «Білим по білому» проф. Марти Богачевської-Хомяк, на­приклад, показала мені, що феміністський ключ може кинути нове світло на традиційне трактування польсько-українських відносин у Східній Галичині. Завдяки цьому баченню можна писати про ці від­носини у зважений і спокійний спосіб. Критично-літературні праці проф. Тамари Гундорової належать до канону літератури для читан­ня, обов’язкової для всіх, хто хоче збагнути українську літературу, культуру[2]. — З лекції, виголошеної на врученні Нагороди Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Вашингтон, 6 листопада 2010 р.

 

Prace prof. Marty Bohaczewskiej-Chomiak, prof. Tamary Hundorowej i prof. Romana Szporluka odegrały niemałą role w mojej intelektualnej biografii. Praca «Biłym po biłomu» prof. Marty Bohaczewskiej-Chomiak, na przykład pokazała mi, że feministyczny klucz może rzucić nowe światło na tradycyjne ujęcie relacji polsko – ukraińskich w Galicji Wschodniej. Dzięki tej optyce można pisać o tych relacjach w sposób wyważony i spokojny. Prace krytyczno-literackie prof. Tamary Hundorowej należą do kanonu lektur obowiązkowych dla wszystkich, którzy chcą zrozumieć literaturę, kulturę ukraińską.

  •  

Отримання нагороди є нагодою для роздумів над тим, хто і що спричинило, що ми знайшлися на місці, в якому ми є? На запитан­ня, хто, я відповідаю так: основний вплив на моє бачення польсько-українських відносин мали: Яцек Куронь, Єжи Ґедройць (разом зі всім середовищем паризької «Kultury», і особливо проф. Богданом Осадчуком), Василь Стус і проф. Володимир Мокрий[2].

 

Otrzymanie nagrody jest okazją do refleksji nad tym kto i co sprawiło, że znaleźliśmy się w miejscu, w którym jesteśmy? Na pytanie kto odpowiadam następująco: zasadniczy wpływ na moje widzenie relacji polsko-ukraińskich mieli: Jacek Kuroń, Jerzy Giedroyc (wraz z całym środowiskiem paryskiej «Kultury», w tym w szczególności prof. Bohdanem Osadczukiem), Wasyl Stus i prof. Włodzimierz Mokry.

  •  

Василь Стус – надзвичайний поет – є для мене винятково важливий не тільки тому, що його записки «З таборового зошита» були першим текстом, який я переклала польською мовою (появилися у підпільному часописі «Brulion»), але перш за все тому, що став для мене символом непокірної України – інтелектуально і громадянсько. Не без значення були також його гарні слова про польський опір ко­мунізму періоду Солідарності. Я не приховую, що в своїй публічній діяльності постійно намагаюся бути на висоті цих Стусових слів[2].

 

Wasyl Stus – niezwykły poeta – jest dla mnie wyjątkowo ważny nie tylko dlatego, że jego zapiski «Z taborowoho zoszyta» były pierwszym tekstem, który przełożyłam na język polski (ukazały się w podziemnym czasopiśmie «Brulion»), ale przede wszystkim dlatego, że stał się dla mnie symbolem niepokornej Ukrainy – intelektualnie i obywatelsko. Nie bez znaczenia były również jego piękne słowa o polskim oporze wobec komunizmu z okresu Solidarności. Nic ukrywam, że w swojej aktywności publicznej ciągle staram się, by być na wysokości tych Stusowych słów.

  •  

У «Польських рефлексіях», про які я уже згадувала, проф. Роман Шпорлюк написав, що для демократії ключовими є консенсус і компроміс. Нам – полякам і українцям – бракує ще повного розуміння і цінування цих вартостей у внутрішніх відносинах і закордонній по­літиці. Не маю, однак, сумніву, що і цей урок демократії ми засвоїмо[2].

 

W «Polskich refleksjach», o których już wspominałam, prof. Roman Szporluk napisał, że dla demokracji kluczowe są konsensus i kompromis. Nam – Polakom i Ukraińcom brakuje jeszcze pełnego zrozumienia i docenienia tych wartości w relacjach wewnętrznych i polityce zagranicznej. Nie mam wątpliwości jednak, że i tę lekcję demokracji odrobimy.

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg