В чому крилася краса Фільварків, що за моїх дитячих літ так глибоко запала мені в душу? Мабуть не помилюся, коли скажу, що головний їх чар і краса були в тому широко розлитому ставі, що відділював їх від міста. Став із малим острівцем, на якому росли берізки, кущі-лози, серед яких вили собі гнізда лебеді, а в траві дозрівали червоні пахучі сунички. Став, якого засівали широколисті, біло і жовто квітучі ненуфари, чаруючи своїм запахом.[1] — «Моя рідна сторона».
Перейшли через Монастириська — колись, видно, було гарне містечко, а тепер — руїни й пожарища. Тут поляки, до хати нас не пускають навіть відпочити, а про ночівлю й мови бути не може.[2] — «В дорозі на Захід: щоденник утікача» (розділ «Ми вступили на Галицьку землю…» параграф «Ми вільні»).
↑Кисілевська О. Моя рідна сторона. // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 587
↑Воропай О. В дорозі на Захід: щоденник утікача. — Лондон: Українська Видавнича Спілка, 1970. — С. 15
