Дичка Надія Степанівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дичка Надія Степанівна
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Надія Степанівна Дичка (нар. 13 червня 1964, с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області) — українська поетеса.

Цитати Надії Дички[ред.]

  •  

Дерево
дико
звіром вдивляється
на цей світ,
на людей,
на ліс поганьблений.
Хто ми —
дерева,
звірі,
нелюди?[1]«Дерево...»

  •  

Мої долоні
то тривога,
сум,
то злет пера,
то прагнення до щастя,
то лист сумний,
то оберіг тепла
і доторк ніжності
до твого слова…[2]

  •  

Осінь — пора натхнення.
Сіється дощ з туману.
З осіннього рівнодення
до жовтого листя ще рано…[3]

  •  

Осінь — пора розлуки,
а в небі зійшла веселка!
Миттєвість солодкої муки —
згадка, аж серцю терпко.
Хліба тверда шкоринка
літа тепло ввібрала…[3]

  •  

Стіл — німий,
він не розкаже, ні, всього,
що бачив…
Лише тремтить
при згадці кулака,
котрий
по ньому грюкав…[4]

  •  

Юрба глуха, хоча й рече, що вірить…
Юрба німа: затопче і піде.
Юрба сліпа — ні вогника довіри,
кого хвалила — вже під суд веде…[5]«Юрба глуха, хоча й рече, що вірить...»

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg