Перейти до вмісту

Винничук Юрій Павлович

Матеріал з Вікіцитат
Юрій Винничук
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Па́влович Винничу́к (нар.1952) — український журналіст, письменник, редактор.

Цитати

[ред.]
  •  

Завдяки Чубаю я вже знав яка є література. А від знання дуже багато залежить. Свої перші вірші я писав у стилі письменників XIX сторіччя, а все тому, що читав саме таку літературу[1].

  •  

Коли письменник щось розповідає чи пише й у тому є бодай двадцять відсотків правди, це вже свята правда[2].

  •  

Мій рідний Івано-Франківськ присутній тільки в одній моїй книжці — «Вікна застиглого часу». Це друге місто після Львова, де б я міг жити[3].

  •  

Я люблю старий Львів і старих львів'ян, яких давно уже немає[3].

  •  

На Крим ми маємо таке саме право, як і Росія. Але я його відпускаю. Ідіть собі з Богом. Разом із Донбасом. Влада тоді у нас буде винятково демократична. …Для мене Крим що є, а чи його нема – по цимбалах. Може і не бути. Я взагалі так собі думаю: а навіщо нам така велика держава? Чому б не зробити референдум, і нехай би ті території, які прагнуть злитися з єдиноутробною Росією, таки з нею злилися. Хотілося б при цьому побачити, як будуть опускати свої бюлетені «за» матері тих синів, яким світить армія і яких рано чи пізно кинуть на Кавказ, який ніколи не заспокоїться.[4]

  — 2010
  •  

А свідки Єгови? Вони не йдуть в армію, бо їм не дозволяє їхня релігія. І ми їх захищаємо?.. А інші діти лягають трупами, захищаючи Україну, у якій іде війна, вони ж захищають і цих «свідків». Для них існують тільки вони, свідки Єгови, а все інше їм по цимбалах. Оце спільнота, яка має вижити, а решта хай гине.[5]

  — 2017

З творів

[ред.]

Графоманія виліковується

[ред.]
  •  

(…) Безгрошів'я — річ принизлива, неприємна, але водночас здатна стимулювати рішучі вчинки[6]

  •  

(…) письменників, які б за своє життя не вкрали бодай однієї книжки з публічної чи приватної книгозбірні, нема. А якщо є, то це не письменник, а графоман[6]

Груші в тісті

[ред.]
  •  

Жінка, як уже до чогось звикне, то не розлучиться з тією звичкою до самої смерті[7]

Захер Мазох і я

[ред.]
  •  

Винники — це земля мазохізму. Винники — це концентрат мазохізму. Тут усе ним пашить і дихає. Тут кури живуть тільки для того, щоб нести яйця і йти на заріз без жодних вагань. Незарізана курка страждає і мучиться, і буває, що з розпуки навіть кінчає самогубством. Тут свині ніколи не кричать так пронизливо, як деінде, коли їх колють (…). А щоб вони отримали якнайбільше задоволення, гуманні винниківські різники смалять і потрошать їх живцем[8]у Ви́нниках (місто районного значення у Львівській області України) пройшли дитячі роки Леопольда фон Захер-Мазоха

  •  

Фрідріх Шиллер задля натхнення нюхав гнилі яблука, Вольфганг Ґьоте — запліснявілий швейцарський сир, Ернст Амадей Гофман нюхав стрикоників, Стефан Цвайг — нашатир, Ґустав Майрінк нюхав котячу лапку, Лео Перуц — шнапс, Хайміто фон Додерер нюхав старі капці Ґотгольда Ефраїма Лессінґа, Райнер Марія Рільке — череп Вальтера фон Фоґельвайде, Франц Кафка нюхав Мілену, а Захер Мазох — винниківську лозу[9]

  •  

Якби Захер Мазох не став письменником, то став би різником і заливався б слізьми, зціджуючи кров та парцелюючи нутрощі[10]

  •  

У спілкуванні з чекістами краще бути Швейком, ніж Дон Кіхотом[11]слова Ярослава Павуляка

Пори року

[ред.]
  •  

(…) постійна закоханість — це достатня причина, аби ніколи не одружуватись[12]

Сад п'яних вишень

[ред.]
  •  

(…) жити з поетесою — все одно, що пити коктейль з горілки і портвейну. Кайфу море, а голова тріщить[13]слова Льоні Шевця

Стадіон

[ред.]
  •  

Григорій Чубай: — Дурний! Ти не знаєш де справжня Україна! Тільки на стадіоні її відчуєш!
(…) овіяні цим неймовірним магнетизмом юрби, готові в таку мить на все — на барикади, революцію, смерть.
(…) і я тоді побачив, що Україна таки не вмерла, вона ще живе і не тільки нам, інтелектуалам, світилася її зоря, але й оцим простим дядькам, школярам і навіть пиякам[14]1978, матч «Карпати» — «Шахтар»

Виноски

[ред.]
  1. RECвізити3, 2015, с. 27
  2. RECвізити3, 2015, с. 21
  3. а б RECвізити3, 2015, с. 18
  4. Я відпускаю Крим
  5. Корнелюк І. Юрій Винничук: «Національна ідея спрацювала саме тепер» // Український тиждень. — 2017. — №20 (496). — 19—25 травня. — С. 45
  6. а б Груші в тісті, с. 52
  7. Груші в тісті, с. 177
  8. Груші в тісті, с. 259
  9. Груші в тісті, с. 260
  10. Груші в тісті, с. 261
  11. Груші в тісті, с. 11
  12. Груші в тісті, с. 264
  13. Груші в тісті, с. 119
  14. Груші в тісті, с. 140

Див. також

[ред.]

Література

[ред.]
  • Винничук Ю. Груші в тісті. — Львів: ЛА «Піраміда», 2010. — 288 с. — ISBN 978-966-441-188-9
  • RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга третя. Упоряд. Тетяна Терен. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. — 296 с. — ISBN 978-617-679-456-1