Ужгород нагадував Касабланку 1940-х — упізнавалося все те, що ми бачили в кіно й читали в бітників. З одного боку — госпіталі, купа поранених, люди їдуть на фронт. Стояли черги у військкомати, формувалася місцева тероборона. З іншого боку — люди, що їдуть за кордон[1]. — Про місто у війні
Ужгород — місто з унікальною історією, довгий час він перебував під впливом Австро-Угорщини, Чехії та навіть якийсь час ним керували італійські графи. Звідси і величезна кількість бездоганних піцерій в місті. Можна сказати, що Ужгород — маленька Європа. Будете в Ужгороді, обов’язково наплюйте на зайві кілограми і насолодіться чудовою кухнею. Закарпатська кухня, як, втім, і закарпатські традиції, взяла найкраще від декількох національностей[2].
Я вирішив жити тут, тому що Ужгород ідеально підходить мені для роботи. Все місто — людиноцентричне за розмірами, за продуманим масштабом, пропорціями забудови. Весь центр у більшості будували архітектори-функціоналісти, що втілили свої ідеали гуманізму тих часів, що ставили саме людину за мірило і центр всього[1].
