Я вже знаю, що ми живемо в Ірпені, а це залізнична станція в двадцяти п’яти кілометрах від Києва, місцевість тут мальовнича: є ліс і річка, тому у багатьох киян в Ірпені дачі, але ми, як і інші ірпінські мешканці, живемо тут постійно, тобто і літо, і зиму[1]... — З мемуарної повісті «Тайна на дне колодца»
У всьому відчувалась тіснота. Ось коли я пошкодував за ірпінським роздоллям. З того часу, як ми переїхали до Києва, в душі у мене оселилася мрія про повернення назад до Ірпеня. Та й не тільки у мене в душі. У всіх була така мрія[1]... — З мемуарної повісті «Тайна на дне колодца»
