Конотоп

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Коното́пмісто обласного значення в Сумській області України, адміністративний центр Конотопського району та Конотопської міської ради.

Цитати[ред.]

  •  

Школяр: Та ти що, супутників, хіба, не бачив?!
Коля: А я з Конотопа.
Школяр: А що, у Конотопі небо тверде?
Коля: Рідке.[1]«Гостя з майбутнього»

 

Школьник: Да ты что, спутников, что ли, не видел?!
Коля: А я из Конотопа.
Школьник: А что, в Конотопе небо твердое?
Коля: Жидкое.

  •  

Жив я тоді в Конотопі. О славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, з смачною шкіркою, лежали крильцями ковбаски, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я зростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі.

 

Жил я тогда в Конотопе. О, славный город Конотоп! Он весь лоснился от сала. На базарах длинными рядами сидели за столиками тетки, которые назывались сальныцями, от них пахло чесноком. На столиках были навалены горы самого разнообразного сала. Копченого и некопченого, с вкусной корочкой. Лежали кольцами, колбасы, я отламывал куски и ел, как ели на базаре все люди. Я вырос в Конотопе среди сала и чеснока.

  Казимир Северинович Малевич про своє юнацтво в Конотопі[2]
  •  

Глухе містечко Конотоп я бачив кілька разів тільки з вікна вагону. Я нічого про нього не знав, крім того, що в ньому помер вигаданий еренбургівський герой Хуліо Хуреніто.

Говорили, що «свого часу» містечко це було відоме калюжами. У них кожного року тонули багатостраждальні конотопські коні. Висловлювання «свого часу» здавалося таємничим. Що значить: «свого часу»? Вочевидь, у часи розквіту, хоча в усі часи про будь-який розквіт Конотопа не могло бути й мови.

Калюжі ці давно висохнули. У наші дні Конотоп славиться лише чудовими млинчастими пиріжками з м'ясним фаршем. Ними торгував буфет на конотопському вокзалі.

До приходу кожного пасажирського потягу на стійку в буфеті виносили великі жаровні із цими розпеченими пиріжками. Справою честі для кожного пасажира було пробитися до стійки та скуштувати, обпікаючи пальці, хоча б один соковитий і хрусткий пиріжок.

Самий же Конотоп здавався доволі затишним зі своїми чистими будинками, тинами і тополями. На шляху з Москви до Києва це були перші тополі. Пасажири завжди раділи їм, як передвісникам півдня.

 

Захолустный городок Конотоп я видел несколько раз только из окна вагона. Я ничего о нем не знал, кроме того, что в нем умер вымышленный эренбурговский герой Хулио Хуренито.

Говорили, что «в свое время» городок этот был знаменит лужами. В них каждый год тонули многострадальные конотопские кони. Выражение «в свое время» казалось таинственным. Что значит: «в свое время»? Очевидно, во время расцвета, хотя во все времена ни о каком расцвете Конотопа не могло быть и речи.

Лужи эти давно высохли. В наши дни Конотоп славился только замечательными блинчатыми пирожками с мясным фаршем. Ими торговал буфет на конотопском вокзале.

К приходу каждого пассажирского поезда на стойку в буфете выносили большие противни с этими раскаленными пирожками. Делом чести для каждого пассажира было пробиться к стойке и съесть, обжигая пальцы, хотя бы один сочный и хрустящий пирожок.

Самый же Конотоп казался довольно уютным со своими чистыми домиками, плетнями и тополями. На пути из Москвы в Киев это были первые тополя. Пассажиры всегда радовались им, как предвестникам юга.

  Костянтин Георгійович Паустовський, «Книга про життя. Книга скитань. Малий Конотоп»[3]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg