Спілкування

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Спілкува́ння визначається як передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу.

Цитати[ред.]

  •  

Спілкування в Росії настільки важливе, що зовнішні обставини перестають мати значення. Кілька разів мені траплялося смажити шашлик в холод і під дощем — якщо ми вирішили відправитися в парк на шашлики, то ми так і робимо, незалежно від примх погоди. Дупі мокро? Підстели пакет! Замерзла? Випий горілки і співай[1]. — «У них щось з головою, у тих росіян».

  Анна-Лєна Лаурен
  •  

А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…[2]Микола Куліш «Мина Мазайло» (друга дія, 2).

  — Мокій Мазайло

Примітки[ред.]

  1. У них щось з головою, у тих росіян — думки скандинавки
  2. Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 108. — ISBN 5-308-00654-7


Bookmark-new.svg